Сьогодні: 28 березня 2024, 11:28

Часовий пояс UTC + 2 годин


Правила форуму


Шановні відвідувачі!
Будьте уважні на сторінках даного форуму.
Тут ви не можете створювати теми, а можете лише відповідати у вже створених.
Не займайтесь флудом.
Ставте чіткі запитання та давайте чіткі відповіді.



 Сторінка 1 з 3 [ 27 повідомлень ]  На сторінку 1, 2, 3  Далі
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Інноваційний розвиток підприємства
ПовідомленняДодано: 11 січня 2016, 15:07 

З нами з: 07 січня 2010, 15:12
Повідомлення: 88
Прізвище: Буднікевич
Ім'я: Ірина
Спеціальність: Маркетинг
Світовий інноваційний індекс 2014 року можна подивитися за посиланням https://www.globalinnovationindex.org/u ... 014-v5.pdf
Світовий інноваційний індекс 2015 року можна подивитися за посиланням https://www.globalinnovationindex.org/c ... e/GII-Home
http://www.wipo.int/econ_stat/ru/economics/gii/
Світовий інноваційний індекс 2016 року можна подивитися за посиланням https://www.globalinnovationindex.org/gii-2016-report


Офлайн
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Лекція 1.
ПовідомленняДодано: 13 лютого 2016, 11:15 

З нами з: 07 січня 2010, 15:12
Повідомлення: 88
Прізвище: Буднікевич
Ім'я: Ірина
Спеціальність: Маркетинг
ТЕМА 1. Інновації і циклічність економічного розвитку
1 Інновації як джерело сучасного економічного розвитку
2 Тенденції світового інноваційного процесу
3 Головні інноваційні технології
4 Тренди розвитку комерційної сфери / електронній комерції
5 Світовий інноваційний індекс
6 Проблеми інноваційного розвитку української економіки


1. Інновації як джерело сучасного економічного розвитку
Становлення ринкової економіки України супроводжується постійною трансформацією підприємницьких відносин як на рівні економіки в цілому, так і на рівні підприємства. Сучасний розвиток підприємств може відбуватися переважно тільки на основі маркетингового підходу та через інноваційні зміни.
Сьогодні більшість індустріально розвинутих країн пов’язують довгострокове стабільне, основане на використанні інтенсивних та ресурсозберігаючих факторах зростання, насамперед з переходом на інноваційний шлях розвитку. Інноваційність національної економіки передбачає спроможність економіки створювати і розповсюджувати нововведення та нарощувати потенціал складних, високотехнологічних виробництв.
Значення інновацій в народному господарстві неодноразово підкреслювалося в економічній літературі. Вважається, що “Інновації в сучасній світовій економіці складають конкурентноспроможність фірм, галузей та країн. Саме вони дозволяють без ризику входити у цінову війну з конкурентами… вигравати змагання за ринки збуту та закупівель шляхом освоєння нових, більш привабливих для споживачів продуктів, або більш економічних нових технологій по випуску попередніх продуктів та послуг”.
Інновації набувають рис визначного фактору економічного росту в сучасному постіндустріальному суспільстві, стаючи “головною “діючою особою” теоретичних сценаріїв та практичної реалізації сучасної науково-технічної революції”, яку деякі західні спеціалісти назвали революцією в технології, економіці та соціальній сфері [8, с.3], стаючи в один ряд з інвестиціями, які владарювали досі.
Проф. Фатхутдінов Р.Б. виділяє такі структурні джерела економічного розвитку країни: 1/ розвиток на основі факторів виробництва; 2/ розвиток на основі інвестицій; 3/ розвиток на основі інноваційної діяльності.
Кожна країна одночасно використовує всі джерела розвитку. Конкурентність та ефективність економіки визначається структурою джерел. Якщо для функціонування та розвитку народного господарства країни, придбання споживчих товарів використовується в основному валюта від експорту природних ресурсів, то рівень економічного розвитку такої країни буде низьким.
Розвиток на основі інвестицій характеризується розміщенням капіталу не у підвищення конкурентноспроможності окремих галузей країни, а у їх просте відтворення. Економічна політика, орієнтована на міжнародні кредити безперспективна, оскільки кредити треба повертати, ще й з відсотками.
Пріоритет повинен бути наданий не розвитку країни на основі факторів виробництва та інвестицій, а розвитку на основі активізації інноваційної діяльності в галузі базових наукомістких галузей народного господарства, які є двигуном розвитку економіки. Фактори виробництва та інвестиції є засобами науково обгрунтованої інноваційної діяльності, а не її метою.
Приведемо деякі приклади нововведень, щоб показати, наскільки вони різноманітні і як впливають на економіку і суспільство, «революціонізуючи» останні і вносячи в них кардинальні виробничі, соціальні і культурні зміни.
До числа видатних інновацій минулого, які можна виділити як дійсно проривні, відносяться, зокрема:
• засіб пересування, який працює на бензині, запатентований і побудований в 1886 р.;
• відкриття в 1888 р. антитоксинів;
• відкриття в 1895 р. рентгенівських променів;
• винахід у 1907 р. тріода (вакуумної лампи);
• випуск у 1908 р. компанією Г. Форда «автомобіля для рядової людини»;
• створення в 1913 р. Г. Фордом першої конвеєрної лінії;
• прийняття в 1916 р. у США рішення про будівництво трансконтинентальної автомобільної магістралі;
• розробка в 1926 р. технології швидкого заморожування продуктів;
• народження в 1926 р. квантової механіки;
• революція, обумовлена створенням у 30-і роки синтетичних хімічних інсектицидів;
• створення Енріко Фермі в 1942 р. першого керованого ядерного реактора;
• народження в 1946 р. першого електронного цифрового комп'ютера;
• винахід у 1946 р. ксерографії, що задовольнило декількома роками пізніше величезну потенційну потребу в копіюванні;
• відкриття в 1947 р. транзистора;
• випуск у 1950 р. першої універсальної кредитної картки;
• початок у 1952 р. перших розробок по створенню штучного інтелекту;
• початок здійснення в 1952 р. перших комерційних польотів, що дозволило скоротити масштаби земної кулі;
• відкриття в 1953 р. структури ДНК, що проклало шлях до розуміння спадковості і генної інженерії;
• початок у середині 50-х рр. трансформації усього ділового світу в результаті створення комп'ютера UNIVАС;
• завершення в 1954 р. будівництва першої ядерної електростанції в Обнінську;
• проведення трансатлантичного телефонного кабелю, що в 1956 р. відкрило можливість телефонного зв'язку між Європою і США;
• запуск у 1957 р. супутника в СРСР, що ознаменувало початок космічної ери;
• виробництво в 1958 р. першої інтегральної схеми, що дозволило зменшити розміри комп'ютерів, одночасно збільшуючи їхню швидкодію і потужність;
• розробка в 1960 р. рубінового лазера, за яким пішло створення уранових і самарієвих лазерів;
• запуск у 1961 р. у СРСР першого космічного апарата з людиною;
• запуск у 1962 р. на орбіту першого американського супутника телезв'язку (Telestar 1);
• створення в 1969 р. першого штучного серця доктором Кристианом Бернардом;
• технології енергозбереження, що виникли під впливом енергетичної кризи 1973 р.;
• надходження на ринок у 1975 р. перших відеокасет і т.д.
- 1977 рік Інтернет - Вінтон Серф, США
- 1978 рік Персональний комп'ютер - Стівен Джобс і Стефан Возняк
- 1979 рік Аудіоплейєр - "Соні", Японія
- 1980 рік Кубик Рубика - угорський професор Ерно Рубік
- 1981 рік Відеокамера - "Соні", Японія
- 1981 рік Компакт-диск - Японія і Нідерланди
- 1983 рік Супутникове телебачення - "Ю-Ес Сателіт Коммьюнікейшн інк", США
- 1988 рік Подушки безпеки - "Тойота", Японія
- 1980-ті роки Портативний комп'ютер - Клів Сіклайр, Великобританія
- 1998 рік "Мед Дог 2", автомобіль на сонячних батареях - Великобританія
- 2001 рік, самокат Segway, Дін Кеймен, США
Серед інновацій, про які говорили ще минулого року і сьогодні ми сприймаємо як щось буденне можна відмітити:
A & D Medical / Mobile Health - планшет MobileHelp, що дозволяє контролювати ключові життєві показники,
BMW - прототип безпілотного, повністю автоматичного седана 7 серії,
Bosch - концепт-кар з системою розпізнавання особи, управлінням жестами за допомогою дисплея Ultra Haptics, а також з внутрішніми цифровими дзеркалами,
Carnival - аксесуар Ocean Medallion, який використовується для індивідуалізації послуг при морських подорожах,
Casio - розумні годинник PRO TREK, що використовують Android Wear 2.0, оснащені малопотужним GPS і новою повноколірною картою,
Continental - автоматична сенсорна система 3D Lash Lidar, яка використовується при водінні і здійснює вимірювання навіть в несприятливих погодних умовах або при поганій освітленості,
Faraday Future - безпілотний автомобіль FF 91, який можна паркувати за допомогою смартфона,
FCA - концепт-кар Portal, що працює від акумулятора і підключений до хмарних сервісів,
Hisense - телевізор на квантових точках H10D 4K HDR TV, який використовує пропрієтарну ULED-технологію,
Huawei / Honor -Honor 6X, двухсенсорний смартфон з двома камерами за ціною в 250 доларів США,
Hyundai - скутер IONIC, рішення для людей, що живуть в міському ритмі в умовах браку місця для паркування,
LG - телевізор Signature OLED TV W. Модель 65 відрізняється товщиною всього лише в 2,57 мм.
Lucaro - медичне масажне крісло iRobotics 7, що зчитує кров'яний тиск і частоту серцебиття пацієнта з метою підвищення комфорту,
Monster - бездротової динамік Soundstage 2, інтегрований з Amazon Alexa,
Panasonic - бездзеркальна камера Lumix GH5 з можливостями запису в 4К і 6К,
Qualcomm - перший мобільний процесор товщиною в 10 нанометрів Snapdragon 835, який дозволить створювати більш тонкі телефони,
Royole - мобільний 3D-театр Royole Moon, який використовує дисплеї AMOLED з роздільною здатністю 3000 ppi, зі стереоскопічними навушниками,
Samsung - системи FlexWash і FlexDry для прання та сушіння,
Sony - інтегрований LED-дисплей Crystal з супермаленькими джерелами світла, завдяки яким стає практично неможливо розрізнити окремі пікселі,
TCL - плоскі і викривлені дисплеї X2 і X3, що забезпечують незрівнянну якість зображення,
Toyota - безпілотний автомобіль Concept-i, що дозволяє пасажирам спілкуватися зі штучним інтелектом Юі, які оцінюватимуть емоції і потреби водія,
Valeo - система автогальмування 360AEB Nearshield, усуває сліпі зони,
VOXX - антени Terk, що забезпечують найсильніший Wi-Fi сигнал і дозволяють приймати ТБ-програми у форматі HDTV. Модель Terk Omni, яка скоро з'явиться на ринку, використовує технологію circle beam, що дозволить приймати телевізійний сигнал на відстані до 105 км,

На наших очах відбувається якісна трансформація інституційних основ світового ринку. Національні економіки активно інтегруються в єдиний планетарний механізм із універсальною системою макроекономічного регулювання та відповідною системою оцінок. По суті – це новий світ, нова економіка, не схожа на традиційну стару економіку часів ринку А. Сміта та Д. Рикардо. Які ж її специфічні відмінності?
По-перше, відбувається бурхливий розвиток ринку знань, постійно зростає роль наукомісткого сектору виробництва і збуту сучасних наукоємких технологій, що прискорює процеси комп'ютеризації інформаційного простору економіки та всього суспільного життя. Наприклад, у США витрати на закупівлю комп'ютерної техніки вже перевищують видатки на закупівлю автомобілів, житла і на багато відсотків – видатки на промислове і комерційне будівництво.
По-друге, нова економіка – це стрімке зростання капіталізації ринкової вартості компаній, що здійснюють проривні дослідження і розробки у новітніх галузях науки та техніки. Ці, як правило, невеликі за чисельністю зайнятих і за обсягом капітальних ресурсів компанії, по суті, визначають промислове обличчя нової економіки.
По-третє, нова економіка – це економіка, в якій система державних пріоритетів у розвитку науки і техніки спрямована, перш за все, на капіталізацію витрат, що вкладаються у людину. Основним пріоритетом тут виступає політика щодо підвищення рівня освіти та зміцнення здоров'я населення.
По-четверте, нова економіка – це економіка, що забезпечує високі темпи оновлення основного капіталу, інвестованого у життєзабезпечуючі сектори матеріального виробництва та обслуговуючої інфраструктури.
По-п'яте, нова економіка – це економіка, що забезпечує приблизно рівні умови для нормальної життєдіяльності кожного громадянина країни, незалежно від місця його проживання: заробітна плата, житло, робота, доступ до інформаційного та транспортного обслуговування тощо.


2. Тенденції світового інноваційного процесу
Чотири тенденції, які визначають долю людства в XXI столітті
У найближчі 100 років зміниться світової демографічний баланс, зміняться полюса економіки, відбудуться нові технологічні відкриття, а світ остаточно перетвориться в глобальне село. Ці зміни можуть принести планеті процвітання або остаточно привести її до кризи і злиднів.
Ян Голдін, директор Оксфордської школи Мартін, і Ендрю Пітт з CitiGroup підготували доповідь про те, що чекає людство в XXI столітті. Експерти впевнені, що світ стоїть на межі великих змін. Змінюється світова демографія, люди стають багатшими, а інновації відбуваються постійно і стають все складніше. Це радикально змінить світ в найближчі 100 років, причому інновації будуть відбуватися стрімко швидко і торкнуться значна кількість людей.
Не ясно, чи зможе людство впоратися з цими змінами. Вони можуть привести світ і до процвітання, і до глибокої економічної кризи, через якого стрімко знизиться рівень життя людей.
Експерти виявили чотири основних «вітру змін», які приведуть до змін в майбутньому: це глобалізація, демографічний і економічні зрушення, а також бурхливий розвиток технологій. Їх дія в сукупності визначать, як буде виглядати світ в найближчі десятиліття.
Глобалізація,
Демографічний зсув
Економічний зсув
Бурхливий розвиток технології

І. Глобалізація: світ на шляху до одного великого селА
1. У світі стало більше вільних країн.
2. Міжнародні організації змусили країни знизити тарифи.
3. Світова торгівля бурхливо зростає.
4. Формування глобальної ланцюжка поставок.
5. Люди з легкістю переміщаються з одного місця в інше.
6. Поширення мега-міст створює ринок соціальних інновацій

ІІ. Демографічний зсув: в розвинених країнах житимуть лише літні люди
Ще один фактор, який змінить суспільство в найближчі десятиліття, - це демографічний зсув. Населення Землі стає старше. Особливо, це стосується країн Заходу і Японії, які через кілька десятиліть можуть перетворитися в держави, де живуть тільки старші люди. Світ розділиться на дві частини: в багатих країнах житимуть люди похилого віку, а в бідних - молодь.
Старіння населення може привести світ до нової кризи і змінить світову економіку. Воно призведе до зростання витрат на охорону здоров'я, а також вплине на інвестиції. Населення в працездатному віці скоротиться, в результаті, в світі залишиться не так багато людей, які можуть працювати.
До старіння населення призводять кілька факторів. По-перше, це зниження народжуваності: молодих в кожному поколінні стає все менше, а частка людей похилого віку зростає. По-друге, завдяки розвитку охорони здоров'я і скорочення бідності в світі зростає тривалість життя. По-третє, в усьому світі зараз виходить на пенсію одне з найчисленніших за всю історію планети покоління людей, народжених після Другої світової війни.
У підсумку, якщо в 1950 році В світі жили 200 млн осіб у віці старше 60 років, то зараз таких 760 млн. Зараз в світі близько 100 млн чоловік у віці старше 80 років проти 14 млн 60 років тому. До 2050 року Число 80-річних У світі Може скласти 400 млн.
Зі старінням населення стикаються не тільки розвинені країни, а й країни, що розвиваються: до 2050 року 20% населення Індії і 31% населення Китаю будуть в віці 65 років і старше.
Країни мають дуже різні демографічні траєкторії
На карті приведена швидкість росту населення:

Деякі суспільства швидко старіють і частка працездатного населення буде значно зменшуватися. З'являється економіка літніх. Поступово світ адаптується до того, що населення старішає. На заводах BMW, наприклад, є роботи, які вже не вимагають використання фізичної сили для обслуговування або виконання операцій. Це не єдиний приклад: великі корпорації підвищують ефективність своїх заводів, щоб наймати більше людей похилого віку. Їм потрібні більш гнучка система роботи і менші навантаження, щоб дотримуватися балансу між роботою і життям. У старіння населення є і свої позитивні сторони, наприклад, бурхливий розвиток медицини і охорони здоров'я, а також зростання ліквідності на ринках щодо безпечних інвестицій на кшталт облігацій. Крім того, люди похилого на відміну від молодих готові більше часу і сил витрачати на життя свого місцевого співтовариства.
Інші країни, молоді та швидко зростаючі, вимагають збільшення трудових ресурсів і зростання споживчих ринків. Молоді зростаючі країни повинні бути забезпечені продуктами харчування, житлом, доступною освітою, і робочими місцями, щоб в повній мірі реалізувати свій виробничий потенціал.

ІІІ. Технологічна революція: інновації продовжать змінювати життя людей
В Останні 20 років технології стрімко змінюються, це продовжиться і в найближчі десятиліття. Причому технології змінюють як сучасні види виробництва, так і традиційні галузі, які існують вже століттями, вони змінюють життя не тільки багатих, а й бідних людей, для яких сучасні технології стають все доступніше. Економісти Citi перераховують кілька видів технологій, які змінять світ у XXI столітті:
Мобільный інтернет.
Автоматизація праці та штучний інтелект.
Предмети будуть спілкуватися
один з одним.
3d-принтери.
Нано-технології.
Біотехнології.
Нові технології добування нафти та газу

ІУ. У світі поміняються економічні полюса
1. Зміна локомотивів економічного зростання. Найшвидше ВВП на душу населення буде рости в Азії та Африці.
2. Центр світової економіки переміщається в Азію.
3. Розвиненим країнам потрібно змиритися з втратою економічного впливу.

ГОЛОВНІ РИЗИКИ ХХІ сторіччя
Будь-яка локальна криза може швидко стати глобальною.
Світова економіка і суспільство стають більш уразливими до кібер-злочинності.
Природні катастрофи, які відбуваються на тлі зміни клімату.
Глобальна епідемія.
Розвал державних інституцій.
Зовнішні впливи на політичне, культурне, соціальне середовище незалежних країн.
Переважання політичних інтересів над економічними.

3. Головні інноваційні технології
Мобільный інтернет.
Інтернет речей
Хмарні технологі
Автоматизація праці та штучний інтелект.
Предмети будуть спілкуватися один з одним.
Технології збереження енергії
3d-принтери.
Автономні автомобілі
Нано-технології.
Біотехнології.
Нові технології добування нафти та газу  

Основні інноваційні тренди та тенденції споживчого попиту
Штучний інтелект - це широка область комп'ютерної науки, спрямована на розробку систем з такими характеристиками, як розуміння і використання мови
Інтернет-речей - Internet of Thinks, IoT
Безпілотні автомобілі
Альтернативна реальність: VR и AR.
Синхронізація тіла
Роботизирована техніка.
Соціальна роз'єднаність.
Особиста інформація
Електронна коммерція (E-commerce).
Їжа майбутнього

5. Тренди розвитку комерційної СФЕРИ / електронній комерції 2017 рік
1. Фулфілмент / fulfillment
2. Роботы на складе.
3. Роботизация кол-центров.
4. «Черная пятница».
5. Доставка в день заказа.
6. Маркетинг в соціальних мережах або ж SMM (англ. social media marketing) — комплекс заходів щодо використання соціальних медіа в якості каналів для просування компаній та вирішення інших бізнес-завдань.

5. Тренди розвитку комерційної СФЕРИ / електронній комерції 2018 рік
Швидка доставка і оперативна логістика.
Інтеграція машинного навчання і штучного інтелекту.
Ера доповненої реальності впевнено вступає в свої права.
Вибухове зростання відбудеться на ринку Mobile Checkout і IoT (ринку інтернет речей).
Голосовий пошук всюди
Повстання ROPO (шукай онлайн, купуй офлайн).
Віртуальні вітрини все більше захоплюють увагу користувачів.

2018 рік
Швидка доставка і оперативна логістика.
Інтеграція машинного навчання і штучного інтелекту.
Ера доповненої реальності впевнено вступає в свої права.
Вибухове зростання відбудеться на ринку Mobile Checkout і IoT (ринку інтернет речей).
Голосовий пошук всюди
Повстання ROPO (шукай онлайн, купуй офлайн).
Віртуальні вітрини все більше захоплюють увагу користувачів.

Тренди електронної комерції
Через 4 роки всі великі Інтернет-магазини (ІМ) будуть використовувати відео для опису товару.
Слідом за Coca-Cola і Nescafe бренди до 2020 року переходять на контент-стратегію.
У 2017 році ІМ будуть все так же любити pop-up, але вони стануть більше і динамічніше.
З 2017 року всі більше ІМ братимуть участь в китайському Singles Day.
78% маркетологів вважають важливим постачати користувача релевантним контентом.
45% користувачів дратує банерна реклама вже куплених товарів.
75% користувачів не проти отримувати ненав'язливу рекламу.
96% покупців хочуть доставку протягом 24 годин.
Тільки в США користувачі витратять більше 327 $ млрд онлайн.
До кінця 2018 р буде встановлено більш 3.5 млрд бакенів.
ІМ, що продовжують використовувати інтелектуальну аналітику збільшать продажі на 73%.
85% споживачів починатимуть покупку на одному девайсі, а закінчуватимуть на іншому.
До 2017 року 500 млн будуть використовувати смартфон з біометричними технологіями.
До кінця 2017 року 69% трафіку припадатиме на відео.
Використання контент-менеджменту здатне збільшити виручку в 2 рази.
Середня виручка від кожного відправленого email 0,80 $.
До 2025 року люди зможуть оплачувати покупки онлайн без карти і ідентифікації.
До 2026 року mobile стане домінуючим рекламним каналом для ІМ.
50% замовлень в ІМ будуть зі смартфонів.
У Instagram буде 700 мільйонів користувачів.
До 2020 року на частку смартфонів припадатиме 85% усього мобільного трафіку.
До 2020 року мобільний трафік збільшиться в 8 разів.
До 2018 року частка інтернет-продажів досягне 8,8% від загальної суми - $ 28,3 трлн.
До 2018 року частка інтернет продажів зросте до $ 2,5 трлн.
У Китаї оборот роздрібної інтернет-торгівлі в 2018 р перевищить $ 1 трлн.
У Китаї оборот роздрібної інтернет-торгівлі складе 40% від світових продажів.
Оборот американських інтернет-магазинів в 2018 р буде $ 500 млр.
До 2020 р частка покупок через смартфони та планшети збільшиться до 69%.
Найпопулярніші товари в ІМ в найближчі роки - одяг і взуття 20%.
До 2020 року доходи з мобільної реклами збільшаться на 26.5%.
Доходи з відео реклами збільшаться на 21,9% до 2020 р
До кінця 2019 р світові витрати на рекламу досягнуть 719,20 млрд $.
До 2018 р цифрова інтернет реклама займе №1 серед ЗМІ 14 світових ринків.
Digital media досягне 38,0% світових доходів від реклами.
До 2019 р ІМ в 2 збільшать бюджети на цифрову відео-рекламу.
До 2018 р продажі жіночого одягу luxury fashion складуть 17% від загального ринку.
До 2020 р число гаджетів - інтернет речей, буде обчислюватися десятками мільярдів.
З 2016 р зростає популярність аналітики, заснованої на мультиканальній атрибуції
До 2020 р рітейлери перейдуть на формат онлайн-торгівлі Сlick & collect.
Онлайн-рітейлери будуть доставляти преміум-клієнтам замовлення протягом 1 години.
Віртуальний купон гаманець у 2018 р використовуватимуть 87% населення країни.
Нагативна реклама буде домінувати в Мобайлі до 2020 р 63,2%
80% сайтів зі сфери B2B бракує призову до дії.
Фулфілмент набирає обертів серед ІМ.
Майже 82% споживачів починають краще відноситься до компанії, коли стежать за її медіаресурсом.
Через двадцять років більше 45% професій в США просто зникнуть – працівників замінять комп'ютери і повсюдна автоматизація.
Фулфілмент (процес виконання замовлення) набирає обертів серед ІМ.
Онлайн-відео покаже середньорічне зростання на 29%
Соціалізація e-commerce: користувачі будуть активно ділитися своїми кошиками в соц. мережах
Відео та «3D-крутилки» товару замість звичайних фото - тренд, який просочився в сегмент одягу і взуття.
Ключові фактори росту eCommerce: зростання числа мобільних користувачів і венчурні інвестиції.
До 2020 р 71% рекламної екосистеми визнають програматику (вивчає передачу значення, яке залежить від контексту висловлювання, будь-яких попередніх знань споживача про предмет, ймовірних намірів ) найважливішою функцією рекламних агентств.
Негативна мобільна реклама залучить $ 53 млрд до 2020 року.



SMM не стоїть на місці: проникає глибше в структуру бізнесу, стає більш технологічним, підлаштовується під нові напрямки розвитку соцмереж та інтернету в цілому, виходить в оффлайн. Отже:
1. SMM буде глибше інтегруватися в структуру бізнесу. Все важче відокремлювати SMM від інших стратегій цифрового маркетингу - всі вони повинні працювати в тісній взаємодії.
2. Збільшаться Бюджети SMM.
3. SMM стає більш мобільним. Йдеться вже не лише про оптимізацію сайтів і сторінок в соціальних мережах під мобільні пристрої, а й про створення контенту в режимі реального часу спеціально для власників таких пристроїв.
4. SMM починає використовувати більше актуального контенту. SMM-фахівцям пора вчитися краще вловлювати те, що їх читачі кажуть в соцмережах прямо зараз, і давати їм актуальний контент в режимі реального часу. Люди будуть більш охоче отримувати такий контент і будуть широко ділитися ним з іншими.
5. SMM стає більш візуальним - виходить за рамки тексту і посилань, люди хочуть видовищ - цікавих картинок і відео.
6. У SММ все частіше використовується відеореклама, яка здатна залучати до себе більше уваги.
7. SMM приділяє більше часу роботі в Google+ і LinkedIn. Ці платформи дозволяють поширювати актуальний контент з точним орієнтуванням.
8. У SММ впроваджується більше автоматизованих процесів - в області відносин з потенційними клієнтами, повторного залучення, аналізу продажів і ефективності і т. д.
9. Ширше проводитимуться в SMM ретельно розроблені конкурси та акції - для підвищення охоплення та залучення.
10. SMM буде використовувати більше оффлайн-матеріалів: можна очікувати другого народження QR-кодів, застосування технологій 3D-друку і т. д.

Тенденції в розвитку SMM на 2018 рік
1. Live-відео.
2. Чат боти змінюють наше спілкування.
3. Зникаючий соціальний контент.
4. Об'єднання соціальних мереж.
5. Залучати органічний трафік стає все складніше.
6. Автоматизація набирає обертів.
7. Персоналізація в пріоритеті.
8. Авторитети в соцмережах.
9. Соцмережі роблять бізнес більш відкритим.
10. Штучний інтелект і роботи.


Список складений на основі даних декількох ЗМІ (в чомусь вони збігаються, а в чомусь - ні). Перше з них - інтернет-журнал Entrepreneur.com.
1. Нас чекає маркетинг через ltкілька каналів. Придумайте якусь PR-акцію в своєму магазині, зніміть про це короткий веселий ролик, викладіть його в паблік і на YouTube. Не забудьте зробити так, щоб відео зручно завантажувалася як на комп'ютері, так і на телефоні. Щоб користувачі коментували запис, зробіть зручний логування на вашому сайті через соціальні мережі з гаджетів і не тільки. Ось, що означає використовувати кілька каналів комунікації.
2. Слідом йде черговий вибух популярності контент-маркетингу. Продовжить покращуватися якість брендових паблік і зміст сайтів.
3. У 2013 році всі великі соціальні мережі почали перейматися зручним пошуків за своїми власними надр. У кого що вийшло, але наступна тенденція - платний органічний пошук. Тобто, в результатах безплатної видачі буде багато реклами, яку і будуть прагнути забити компанії.
4. Маркетингову сцену не покинуть агенти впливу - люди, які впливають на думку споживачів. Ви знімаєте авторитетів для YouTube, а потім розклеюєте банери, влаштовуєте з ними зустрічі.
5. Пріоритет за картинками зберігається.

Список тенденцій продовжать традиційно щорічні тренди від міжнародного, найпопулярнішого і найстарішого маркетингового агентства JWT:
1. Наближається епоха нетерпіння. Споживачі хочуть швидше побачити нові моделі, швидше отримати товар поштою, швидше побачити новий сезон улюбленого серіалу. Завдання компаній - задовольняти потреби в швидкості. Amazon вже взявся за справу, анонсувавши доставку за допомогою дронів.
2. Розвиток телепатичних технологій. Гаджети вже вміють розпізнавати посмішки для красивих фотографій, але і це не межа. Набирають обертів різні технології розуміння емоцій і бажань споживача. Завдання бренду - стежити за цими технологіями і вчасно впроваджувати їх в свої маркетингові кампанії. Наприклад, компанія Volkswagen спільно з музикантами Underworld розробили додаток Play у дорозі, який перетворює стиль водіння в індивідуальну мелодію.
3. Кінець анонімності в епоху біометричних технологій. У США на автозаправках вже з'явилися рекламні екрани, які вміють визначать стать і приблизний вік відвідувача, щоб показувати йому рекламу співвідносно соціальним статусом.
4. Змішання традицій стало нормою.
5. Більше уваги приділяється моменту. Якщо раніше було прийнято рекламувати вклади в майбутнє, то сьогодні варто приділять увагу одному прекрасному моменту. Навколо людей дуже багато подразників і пара секунд захоплення миттю прикрашають їх життя. Наприклад, компанія Virgin Atlantic пропонує своїм клієнтам медитативні відео власного виробництва, щоб скинути стрес від перельоту і навчити їх насолоджуватися польотом.
І на закінчення - три пункти від Forbes. Вони нам теж знадобляться.
1. Індивідуальний підхід - це наслідок прощання з анонімністю. Ми пропонуємо продукт не вам, а тобі. Так-так, тобі, хлопець в окулярах, який підпер рукою підборіддя. Ми дізнаємося про споживача все більше, пропонуючи йому тільки те, що йому дійсно треба. Епоха контекстної реклами триває.
2. Бренди будуть підвищувати рівень залученості в своє життя: розповідати історії з життя компанії, запрошувати на зустрічі, влаштовувати інтерактиви. Все більше споживачів роблять покупки виходячи з класності компанії, а не класності товару. Хоча товар цілком може послужити першим поштовхом до занурення.
3. Все більше будуть цінуватися товари з глибоким змістом, з філософією, з упором на екологію. Споживачам подобається купувати цінності, а не речі.

українські стартапи на  CES 2017
Ecois.ME - переможець CES 2016 області інновацій. Створений компанією гаджет дозволяє контролювати роботу домашніх приладів і економити електроенергію;
Luciding - тонка пов'язка з вбудованим Bluetooth-модулем, що допомагає користувачеві контролювати сновидіння;
Hideez - єдиний цифровий ключ;
Solargaps - розумні жалюзі, які автоматично відстежують положення сонця і генерують електроенергію;
Cardiomo - пристрій для постійного моніторингу здоров'я;
Raccoon.World - дозволяє спілкуватися з віртуальним світом;
Wider - моноблок з екраном і потужним вбудованим комп'ютером, який використовується в навчальних, ігрових або рекламних цілях;
Technovator - перший пристрій для дистанційної зарядки смартфонів.

українські стартапи на  CES 2018
AgriEye допомагає фермерам підвищити врожайність та зменшити витрати. Сервіс надає рекомендації щодо точного землеробства за допомогою повністю автономних безпілотників, багатоспектральних камер та хмарної платформи із AI.
Discoperi. Компанія розробила систему під назвою System EYE, яка виявляє ризикованих водіїв та інформує інших водіїв на шляху про потенційну загрозу, щоб вони могли уникнути ДТП.
Kray Protection UAS. Kray Protection Unmanned Aerial System – це промисловий автоматизований дрон для розпилення у агросекторі, побудований для заміни сільськогосподарських літаків та наземних обприскувачів.
Kwambio. Новий 3D принтер, спеціально розроблений для 3D друку керамічних виробів та форм, що використовуються в дизайні, охороні здоров’я та аерокосмічній промисловості.
LaMetric Time. LaMetric Time – це годинник/дисплей, який покращує інтер’єр та показує важливу інформацію з Інтернету та смарт-пристроїв для будинку. Це як Apple Watch для вашого будинку або офісу, що робить інформацію видимою на великій відстані.
MMOne. Конструкція MMOne обертає базу на 60 градусів вліво/вправо, а «рука» підіймає стілець на 30 градусів. Обертання на 360 градусів навколо своєї осі відбувається у двох вимірах. Всі ці рухи унікальні і несуть максимальний ефект для геймера. Можливі сфери реалізації – розваги, моделювання та охорона здоров’я.
PassivDom. Цей сучасний будинок поєднує: 1) автономні та позамережеві можливості; 2) швидку і надійну технологію, що використовує 3D-друк; 3) здатність приймати власні рішення за допомогою штучного інтелекту.
Senstone. Голосовий помічник. Він працює як у режимі онлайн і у автономному режимі, а також дає змогу створювати події у календарі, створювати нагадування та робити нотатки у будь-який момент. Ідеально підходить для керування автомобілем, прогулянок, на роботі та на тренуваннях.
Univrsee. Univrsee – це платформа з місцем для публікації, розповсюдження та перевірки контенту VR. За допомогою Univrsee-платформа можна організувати масові заходи із сотнями одночасних глядачів, потоковою передачею, переглядом у режимі онлайн або офлайн у будь-якому місці.


Зображення
Зображення
Зображення
ЗображенняЗображення
Зображення
Зображення


Офлайн
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Статья о сети технопарков Technopolis
ПовідомленняДодано: 17 лютого 2016, 23:18 

З нами з: 07 січня 2010, 15:12
Повідомлення: 88
Прізвище: Буднікевич
Ім'я: Ірина
Спеціальність: Маркетинг
Статья о сети технопарков Technopolis (Финляндия) на основании интервью с ее основателем Пертти Хуусконеном и создателем технопарка Отаниеми (Финляндия) Мэрви Кэки

Виктор Воронков Виктор Воронков
16 апреля 2012, 0:39 110480 0
ТЕПЛЫЙ ФИНСКИЙ КЛИМАТ

Финляндия – одна из немногих стран мира, где создание и управление технопарками стали не просто инструментом поддержки инноваций, но и прибыльным частным бизнесом. Рецепт прост – хороший деловой климат, стройная система поддержки инноваций, баланс между государственными и частными инвестициями в технопарки и четкое понимание, кому и зачем они нужны.



Рассказывая о предприятиях, размещенных в технопарках под управлением компании Technopolis, ее основатель Пертти Хуусконен никогда не говорит о «малых инновационных предприятиях», «коммерциализации инновационных разработок» или о «поддержке инновационных проектов». Только о «клиентах».

Это слово наиболее точно отражает ключевую особенность идеологии финских технопарков. Арендовавшие в них офисы и лаборатории компании - не подопечные, которым подается рука помощи, а клиенты, которые покупают уникальный продукт, предлагаемый компанией Technopolis. Аренду удобных помещений, набор услуг, особую бизнес-среду. Это качественный продукт, и клиенты готовы за него платить хорошие деньги – достаточные для того, чтобы Technopolis из года в год получал прибыль и исправно платил дивиденды более 4 тыс. частных и институциональных инвесторов из десятка стран мира, купивших акции этой управляющей компании.

Сеть технопарков Technopolis, работающих по единым стандартам – крупнейшая в Европе. В настоящее время компания управляет 20 технопарками, расположенными в шести городах Финляндии. Еще два технопарка расположены в Таллинне и Санкт-Петербурге. Ее клиентами являются более 950 малых, средних и крупных компаний, работающих в области ИКТ, электроники, биотехнологий, медицинских технологий, технологий для лесной и пищевой промышленности и обеспечивающих работой более 12 тыс. человек. Под управлением компании сегодня – более 300 тыс. квадратных метров офисных и лабораторных помещений.

Впрочем, не эти цифры делают Technopolis уникальным. Пожалуй, это единственный пример в мировой практике, когда частное коммерческое предприятие, чьи акции обращаются на бирже, выполняет роль одного из ключевых элементов национальной инновационной системы. Кроме того, Technopolis удалось то, что не получалось у большинства ее аналогов – создать эффективную масштабируемую модель управления технопарками. И ключом к секрету ее успеха является слово «клиент».



Рецепт выхода из депрессии

Tecnopolis далеко не сразу стал частной компанией. Более того, своим возникновением он обязан исключительно общественной инициативе и активности муниципальных властей. Technopolis – ровесник финского хайтека. Родина финских технопарков – Оулу, город на севере Финляндии примерно в 600 км от Хельсинки, который за последние 30 лет проделал путь от депрессивного индустриального города до одного из ключевых центров высоких технологий в Европе.

Начиналось все, как водится, с кризиса, вернее сказать – с серии кризисов. В середине 1950-х годов этот крупнейший финский порт на Балтике и некогда самый большой по численности населения город страны начал проигрывать конкуренцию промышленно развитому Югу. Начался отток жителей, которые переезжали в регионы с более благополучной ситуацией на рынке труда, и Оулу медленно, но верно начал клониться к упадку.

Чтобы придать городу второе дыхание, в национальное правительство начало вкладывать значительные средства в развитие транспортной инфраструктуры, а в 1959 году здесь был основан университет, который с самого начала был ориентирован на подготовку специалистов для промышленности и прикладные разработки. Тем не менее, в первое десятилетие его существования работа университета ситуацию никак не улучшила.

Во-первых, на первых порах университет был ничем не примечателен, даже в масштабах страны. Во-вторых, он ни в коей мере не решал проблему создания рабочих мест и оттока населения – студенты, получив дипломы, старались как можно быстрее перебраться на промышленно развитый Юг страны.

Шесть лет спустя в университете был открыт Электроинженерный факультет, руководителем которого был назначен профессор Юхани Оксман. Тот, в свою очередь, переманил на профессорскую должность Матти Отала, шефа департамента беспроводной связи компании Nokia, которая в то время была многопрофильным промышленным холдингом, объединявшим как высоктехнологичные, так и «традиционные» индустриальные направления. Матти Отала оказался необычным профессором – помимо того, что он был выходцем из бизнеса, что для финских университетов в общем-то было редкостью, он имел собственное мнение о том, как именно следовало развивать регион Оулу. А главное – был готов эти взгляды претворять в жизнь.

По мнению Матти Отала, шанс региона заключался не в возрождении традиционной промышленности, а в развитии высокотехнологичных отраслей – в первую очередь микроэлектроники и ИТ. Он понимал, что в мире начинается новая технологическая волна, связанная с развитием этих направлений, и считал, что у Оулу есть возможность воспользоваться ею. Местный университет Отала рассматривал в первую очередь, как инструмент регионального развития – ему отводилась роль не только центра подготовки инженеров и исследователей для высокотехнологичных компаний региона, но и распространения новых технологий.

Для нашей страны столь активная общественная позиция преподавателя провинциального государственного университета, кажется чем-то диковинным. Чем-то диковинным она казалась и его коллегам, а также финским промышленникам и чиновникам того времени. Достаточно сказать, что тогда финские университеты, сплошь государственные, чурались даже совместных исследовательских проектов с частными компаниями, не говоря уже о столь масштабных проектах, как возрождение целого депрессивного региона. Тем не менее, Оттала и Оксман смогли совершить невозможное. Благодаря пропаганде и обсуждению в университете перспектив развития электроники на Севере страны, многочисленным встречам с коллегами и региональными чиновниками, в возможность превращения Оулу в центр высоких технологий, наконец, поверили. Хотя поверить в это было непросто, так как в действительности город все больше и больше походил на захолустье.

Вскоре сторонниками идей Оттала и Оксмана стало практически все руководство университета, которое начало действовать, используя свои связи и возможности. Университет начал налаживать контакты с немногочисленными высоктехнологичными компаниями, работавшими в регионе, и в начале 1970-х годов были запущены первые совместные исследовательские проекты частных компаний и университетских лабораторий. А в 1972 году единомышленникам удалось убедить чиновников из Министерства науки открыть в городе филиал Национального исследовательского технологического центра VTT. Сделать это удалось, главным образом, благодаря лоббизму ректора университета Оулу.

В том же году в Оулу из Хельсинки было переведено одно из подразделений Nokia – Nokia Electronics, специализировавшееся на беспроводной связи. В то время большую долю выручки это подразделение получало за счет производства по американской лицензии радиооборудования для финской армии. Впрочем, следует отметить, что основным стимулом для переезда Nokia Electronics в Оулу были не возможности, предлагаемые исследовательскими лабораториями Электроинженерного факультета и не открытие здесь филиала VTT, а более дешевая, чем в Хельсинки, рабочая сила.

Роль Nokia для дальнейшего развития региона не стоит преувеличивать, однако эта компания уже в 70-е годы стала якорной для нарождающейся инновационной системы Севера Финляндии. Во-первых, Nokia, уже в то время достаточно мощная корпорация национального уровня, стала одним из основных инвесторов в разработку новых технологий в области ИКТ и электроники. Во-вторых, исторически сложилось, что эта корпорация широко использовала привлечение сторонних партнеров из числа малых и средних компаний для организации производства и проведения НИОКР. Таким образом, эта компания с первых дней своего появления в Оулу стала одним из крупнейших потребителей продукции и услуг малых и средних технологических компаний региона.

Открытие исследовательского центра VTT и появление в регионе Nokia Electronics стало поворотной точкой для превращения Оулу из депрессивного города в центр высоких технологий, который сегодня не называют иначе, как «феноменом». Тем не менее, это стало очевидно далеко не сразу.

Вплоть до середины 1970-х годов казалось, что активисты из университета Оулу и VTT действуют в пустоте. Предприятий микроэлектроники и ИКТ-индустрии, с которыми хотели расширять сотрудничество эти исследовательские центры и на которых планировалось сделать ставку в возрождении региона, было совсем немного. Что-то отдаленно напоминающее «кластер» предприятий электроники и ИКТ возникло в Оулу лишь к концу 1970-х годов, да и то речь шла в основном о крошечных компаниях, которые нетвердо стояли на ногах.

Что же касается муниципалитета Оулу, то здесь к общественной активности университетских профессоров относились благожелательно, однако до начала 1980-х годов активной помощи им не оказывали. В то время промышленная и инновационная политика расценивалась большинством представителей политического истеблишмента страны, как чрезмерное вмешательство власти в дела частного бизнеса. Тем не менее, с течением времени идеи Оксмана и Оталы приобретали все больше сторонников среди членов городского совета и муниципальных чиновников, а число совместных проектов частных компаний и государственных исследовательских центров постоянно росло.

Таким образом, к началу 1980-х в Оулу сформировалось неформальное сообщество исследователей, предпринимателей и муниципальных чиновников, объединенных общей идеей развития региона и убежденных, что основным драйвером этого развития должна стать электронная промышленность и ИКТ. Это одна из составляющих «феномена Оулу» - инновационная экосистема, переплетение личных и деловых связей людей, так или иначе участвующих в создании технологического бизнеса и развитии новых технологий, возникла здесь задолго до того, как высокотехнологичные отрасли начали определять экономический облик региона.

Крайне важную роль сыграло и то обстоятельство, что все эти люди были хорошо знакомы лично – все они были уроженцами Севера Финляндии, большинство из них ходили в одни школы, учились в одном университете и даже посещали одни и те же церкви по воскресеньям. Так, львиная доля менеджеров и владельцев действовавших на тот момент в регионе или созданных впоследствии компаний электронной отрасли и ИКТ-индустрии (включая многих ныне действующих топ-менеджеров Nokia Mibile и Nokia Network) учились на электроинженерном факультете университета Оулу или были связаны с лабораторией электроники центра VTT. И, разумеется, они поддерживали тесные связи со своими университетскими преподавателями или бывшими коллегами.



ЧГП по-фински

Впрочем, для того чтобы общественная инициатива переросла в политическую, потребовался еще один кризис. В конце 70-х экономику развитых стран поразил нефтяной кризис, который привел к длительной рецессии. Финляндия не осталась в стороне. Сильнее всего пострадали депрессивные финские регионы, в том числе и Оулу. Безработица в городе с 1975 по 1980 года выросла в три раза, многие промышленные предприятия региона были или закрыты, или значительно снизили объемы производства. Кризис ударил и по нарождающимся отраслям местной промышленности – микроэлектронике и ИКТ, которые до этого росли неплохими темпами. Все это побудило муниципалитет Оулу и чиновников в Хельсинки отказаться от стратегии невмешательства в дела частного бизнеса и перейти к активным действиям, которые подразумевали как прямые, так и косвенные инвестиции в поддержку частных предприятий. Поскольку к этому моменту стало окончательно понятно, что шансов поднять регион, расположенный рядом с Полярным кругом и бедный природными ресурсами, за счет возрождения традиционных индустриальных производств практически нет, все усилия были направлены на поддержку наукоемких отраслей.

«В истории возникновения Technopolis и в целом развитии Оулу муниципалитет играл объединяющую роль. Город стал первым партнёром для компаний. Важно, что это был очень терпеливый партнёр.», - говорит Мерви Кэки. Стоит заметить, что в Финляндии муниципалитеты по своему влиянию на экономическое развитие и политическому весу всегда были сопоставимы с национальным правительством. Местные власти имеют чрезвычайно широкие полномочия в сфере среднего образования, экономической и социальной политики, а главное – обладают всеми необходимыми для их осуществления ресурсами. Так, муниципалитетам достается львиная доля подоходного налога, кроме того, муниципальным в Финляндии является налог на капитал предприятий. Поэтому, кстати, благополучие и возможности муниципалитета в этой стране целиком и полностью зависят от создания новых высокооплачиваемых рабочих мест и привлечения новых предприятий в свой регион.

Так в Оулу и появился первый финский технологический парк, который первые 17 лет своего существования назывался «Технологической деревней». Идея создать в Оулу «что-то похожее на Кремниевую долину», чтобы облегчить коммерциализацию разработанных в университете и центре VTT технологий в области радиоэлектроники и ИКТ, впервые начала обсуждаться региональными чиновниками еще в 1979 году. Однако тогда никаких конкретных действий за этими дискуссиями не последовало. Наконец, в 1981 году была сформирована специальная комиссия по развитию электроники в регионе, в которую вошли представители муниципалитета, университета и крупных технологических компаний. Среди разработанных

К открытию технопарка готовились с чисто финской скрупулезностью. Был изучен опыт американских технопарков, а также технопарка Кембриджа (всего на тот момент в мире было всего 8 технопарков), муниципалитет потратился на приглашение дорогих консультантов, в том числе из Калифорнии, которые помогли разработать проект и генеральный план.

Технопарк был открыт в 1982 году на окраине Оулу в непосредственной близости к лабораториям Электроинженерного факультета и лаборатории электроники VTT. Помимо муниципалитета Оулу, инвестировать в его создание согласился национальный Фонд регионального развития.

Впрочем, мэр Оулу Ильмо Паананен поставил одно условие, которое, в итоге, и предопределило возникновение уникальной бизнес-модели Technopolis. «Мэр решил, что это должен быть совместный проект города и бизнеса. Он тогда сказал: «Если частный сектор не вложит 50% необходимой суммы денег, я и не подумаю начинать». Это было мудрым решением. Если бы мэр начинал этот проект в одиночку, полностью на 100% как городской проект, это означало бы неизбежно, что в этих процессах была бы слишком высока роль государства. Политики в массе своей не понимают, для чего служат технопарки, что они должны помогать росту компании. Развитие предпринимательства и высоких технологий – это не вопрос государства. Это вопрос бизнеса и креативных людей. Поэтому если государство слишком активно вмешивается в производство подобного рода вещей, успеха не ждите»

Баланс удалось найти далеко не сразу. «Когда я стал главным исполнительным директором Technopolis, мне понадобилось полгода, чтобы понять, как управлять такого рода компанией, где половина собственников – это политики, муниципальные гражданские служащие, а вторая половина – это частные компании, - продолжает Пертти Хуусконен. - И после этих шести месяцев топтания на месте я пришёл к пониманию того, что сила и уникальность нашей компании Technopolis основана на этом сочетании. Это довольно напряжённое равновесие, но оно дает особые возможности. С одной стороны, мы имели очень сильного партнера в лице муниципалитета. С другой - роль технопарка определялась бизнесом, и его управляющая команда также была собрана из бизнес-среды, из предпринимателей, у которых есть собственный бизнес. Только так, когда ты сам знаешь, как управлять компанией, можно помогать новым малым и средним предприятиям и стартапам».

Найти частных инвесторов в проект, который не сулил никакой коммерческой отдачи даже в среднесрочной перспективе, было непросто. Но они все-таки нашлись – в пул частных инвесторов вошли региональные банки, страховщики, строительные компании, предприятия, так или иначе связанные с электроникой и ИКТ, несколько дочерних предприятий университета и даже одна медийная компания. Отчасти свою роль сыграл авторитет мэра , отчасти – дальновидность самих инвесторов и созданная в городе атмосфера сотрудничества и доверия между властями, бизнесом и исследовательскими центрами.

«Основная причина, по которой эти компании решили участвовать в проекте, была в том, что они поверили, что проект окажется успешным, и что он пойдет на пользу их собственному бизнесу. Например, в случае с банками, если больше деятельности, больше компаний, то этим компаниям нужно больше денег. Для СМИ это было интересно, поскольку, чем выше доходы, тем люди больше читают газеты. Строительные компании посчитали, что не только строительство самого технопарка – хороший бизнес, но также и вся инфраструктура вокруг него для его сотрудников также прибыльное дело. Ну и конечно, компании в области электроники понимали, что проект должен помочь их собственному бизнесу», - рассказывает Пертти Хуусконен.

В первые годы работы технопарка управляющей компании пришлось отстаивала свою независимость в принятии решений. «У нас в совете директоров был только мэр и несколько муниципальных чиновников, но в основном - специалисты, эксперты по развитию бизнеса. Никто из политиков не был приглашён, что им, конечно, не понравилось. Но мы им сказали: «Вы представляете столько разных партий, что если вы войдёте в совет директоров, то там будет слишком много политики». Поэтому гораздо лучше, что в правлении у нас будут предприниматели, люди из университетов, исследовательских центров, представители муниципалитета, мэр и все те, кто отвечают за развитие бизнеса в регионе».

Точно также «Технологическая деревня» дистанцировалась и от университета, хотя именно активность университетских профессоров подготовила почву для возникновения первого технопарка в Финляндии. «Если бы финские государственные университеты взялись управлять технопарками, это была бы катастрофа, - считает Пертти Хуусконен. - Это в США, где университеты в основном частные и очень независимые, технопарки являются центрами прибыли университетов. В нашей стране университетская система и система технопарков имеет разную подчиненность и действует в разной логике».



Сервис-центр вместо оранжереи

Первоначально планировалось, что обитателями «Технологической деревни» станут в основном спин-офф проекты, зародившиеся в стенах университета и центра VTT. Изначально считалось, что залогом успеха являются технологии и легкий доступ к деньгам для их коммерциализации. Однако скоро стало понятно, что надежды на компании, созданные университетскими и академическими учеными, не оправдались.

«Мы считали, что если у хорошего профессора есть замечательная идея, то нужно помочь ему создать компанию. Тогда мы полагали, что автоматически это будет хорошая компания, но мы заблуждались. На самом деле, вовсе не обязательно, что из хорошего профессора получается хороший бизнесмен», - вспоминает Пертти Хуусконен.

Так, за первое десятилетие работы «Технологической деревни» из VTT вышло всего около 20 стартапов, однако по большей части это были совсем маленькие предприятия, занимавшиеся НИОКР. Подавляющее большинство из них так и не доросли до создания собственных серийных продуктов и были закрыты или же поглощены уже присутствующими на рынке компаниями. Впрочем, справедливости ради нужно отметить, что не будь этих мелких «профессорских» стартапов, в которых работали первоклассные специалисты и которые владели правами на прорывные разработки, вполне возможно Nokia в 90-е годы не смогла бы стать одним из лидеров мировой ИКТ индустрии – корпорация умело воспользовалась интеллектуальными ресурсами, накопленными в Оулу в 80-х.

Исключение составляли компании, изначально работавшие по субконтрактам с Nokia Electronics и другими крупными компаниями, то есть занимавшиеся производством и НИОКР по заказу и под контролем «старшего партнера» и продававшие ему 100% продукции по фиксированным ценам. Некоторые из них, например ССС и Electrobit смогли со временем обрести независимость и превратились в крупные международные корпорации. Тем не менее, по словам Пертти Хуусконена, жизнеспособное ядро клиентов технопарка составили предприятия, отпочковавшиеся от уже существующих крупных и средних компаний, имеющие связь с рынком и управляемые профессиональными менеджерами. В частности, вскоре после открытия «Технологической деревни» в ней разместились сразу несколько СП и «дочек» Nokia, занимавшихся разработкой технологий сотовой связи.

«Успех высокотехнологичных компаний на 50-60% зависит от способностей и опыта команды менеджеров, на 20-30% - от правильно выбранного рынка и наличия спроса, на 10-20% - от выбранной технологии, и всего на 5-10% - от финансирования. Возможно, для Финляндии зависимость от финансирования -10-20%, поскольку это в Калифорнии, если у вас есть хорошая команда, правильно выбранный рынок и хорошая технология, вы легко найдете инвестора, а у нас не так развит рынок венчурных инвестиций. Но в любом случае, основные факторы успеха – хорошие управленцы и правильно выбранный рынок. Избегать неправильных рынков – это самое главное, потому что в этом случае вы теряете всё, даже если у вас замечательная технология и легкий доступ к финансированию», -- комментирует Пертти Хуусконен.

Полученный урок сильно повлиял на дальнейшее развитие системы услуг технопарков под управлением Technopolis. Ставка была сделана на создание не «оранжерей» для искусственного выращивания компаний, базирующихся на прорывных разработках, а сервис-центров для уже существующего технологического бизнеса и продвигаемых им новых проектов. Технопарк не должен подменять собой всю инновационную систему региона, он должен делать ее более динамичной. Но первое и последнее слово всегда должно оставаться за бизнесом.

По словам Мерви Кэки, сегодня в стенах университетов и исследовательских центров появляется не более 4% от общего числа наукоемких стартапов, несмотря на созданную сеть офисов коммерциализации технологий. 96 % инновационных проектов появляются в частных компаниях. «Поразительно, но, как показывают наши исследования, если вы идёте традиционным путём, то есть занимаетесь «проталкиванием» технологии на рынок, то весь цикл развития проекта занимает минимум 10 лет. А если речь идёт о биотехнологиях и ряде других отраслей, это могут быть и 15 лет, и даже 20. Но если идея идёт от бизнеса, то этот срок сокращается в среднем вдвое. Инновации должны рождаться на рынке, из рыночных потребностей. Активно развивать нужно те процессы и идеи, которые возникают под давлением спроса со стороны рынка. Поэтому новые компании в Финляндии появляются из уже тысяч существующих в стране компаний».



Как размножаются технопарки

К концу 1980-х в технопарке Оулу размещались уже более 200 компаний-резидентов, поэтому довольно скоро перед его руководством встал вопрос о расширении. А еще 5 лет спустя, когда ставка на ИКТ, сделанная в свое время Nokia и ее многочисленными компаниями-партнерами из Оулу сыграла, корпорация превратилась в одного из глобальных лидеров на рынке оборудования для сотовой связи и ИКТ, а в регионе начался бум технологических стартапов, дальнейшая экспансия технопарка превратилась в насущную необходимость.

Первоначально «Технологическая деревня» (с 1997 года компания получила более солидное название Technopolis) была некоммерческим партнерством – городские власти требовали только, чтобы доходы от аренды и сопутствующих услуг покрывали ее текущие расходы. Однако когда на повестке дня стал вопрос о расширении, а затем – и об экспансии в другие регионы, компании пришлось изменить бизнес-модель. Руководство управляющей компании во главе с Пертти Хуусконеном решило, что наиболее доступным способом найти инвестиции для расширения масштабов деятельности является фондовый рынок. Компания акционировалась, причем доля города Оулу была сильно размыта, и провела размещение на Хельсинкской бирже. Но для того, чтобы привлечь частных и портфельных инвесторов, Technopolis должен был начать приносить прибыль.

В сущности, у Technopolis были все предпосылки для того, чтобы стать прибыльной компанией. «Технологическая деревня» с первого дня своей работы сдавала офисные и лабораторные помещения по среднерыночным ставкам, кроме того, клиенты платили за предоставляемый пакет услуг по ведению бизнеса. 85% доходов управляющей компании составляла арендная плата за оборудование и помещения, еще 15% приносила плата за услуги – эта пропорция сохраняется и поныне.

Вопрос состоял лишь в масштабе и в заполнении новых площадей технологическими компаниями, имеющими потенциал роста. По словам Пертти Хуусконена, обычно технопарк проходит точку безубыточности, когда его площадь превышает 20 тыс. кв. метров, при условии, что все эти помещения не менее чем на 95% будут заполнены арендаторами, среди которых не должно быть случайных компаний. Однако выяснилось, что модель, ориентированная на удовлетворение специфических потребностей клиентов, то есть уже существующих на региональном рынке компаний, легко масштабируется.

В частности, когда компания, которая тогда уже называлась Technopolis, решила открыть очередной технопарк в пригороде Хельсинки Вантаа рядом с международным аэропортом, Мерви Кэки, которая руководила этим проектом, столкнулась с серьезными проблемами в привлечении клиентов из числа технологических компаний. «ИКТ компании хотели работать в другом пригородном районе, потому что там находится крупный центр развития информационных технологий, либо непосредственно в столице, - рассказывает Мерви Кэки. - А город Вантаа был известен как зона, где работают промышленные компании, не отличающиеся развитым уровнем технологий. И тогда я решила, что не буду заострять внимание на городе Вантаа, а буду больше говорить об аэропорте и о том, что это самая промышленно развития зона в стране. Если вы хотите заниматься международным бизнесом, все это важно. Я начала создавать технопарк, который, по сути, стал центром различных событий и мероприятий с хорошей инфраструктурой, и решила искать не стартапы, и не открывать инкубатор, потому что там нет университета. Мы сосредоточили наши усилия на более зрелых компаниях, которые хотели воспользоваться доступом к рынкам, и стали разрабатывать специальные программы и различные услуги по развитию более крупных компаний»

«Государство и университеты, разного рода городские советы и региональные агентства, министерства пытаются управлять такого рода проектами, пытаются заниматься вещами, которые они не понимают, - продолжает Мерви Кэки. – Обычно они даже не произносят слова «клиент». Именно поэтому у них ничего не получается. На самом деле, если вам нужен основательный долгосрочный проект, то нужно связываться с компаниями: «Почему вы не растете? Почему вы не набираете новых людей? Почему вы не берёте на работу специалистов из региона? Какие у вас проблемы? Как мы можем помочь в их решении?». И затем вы уже решаете, какую роль в этих процессах будет играть технопарк. Затем вы создаёте систему поддержки совместно с региональными властями для того, чтобы бизнес процветал, а технопарк рос. Именно в таком случае вы можете построить жизнеспособный технопарк с устойчивой бизнес-средой, который будет способствовать экономическому росту региона и всей страны. И никогда не нужно начинать со строительства зданий!».

«Если вам удается заполучить в технопарк хорошие компании, вы можете немного расслабиться, потому что в итоге вы получаете хороших предпринимателей, которые, на самом деле, делают большую часть работы по созданию эффективной бизнес-среды за вас. Успех достигается автоматически. Мало иметь хороший бизнес-план и хороший генеральный план. На самом деле, вам нужны клиенты, которые всем этим будут пользоваться. И про этот момент очень часто забывают. Зачастую рынок – это самая большая проблема, потому что если у вас достаточно денег, если у вас хороший генеральный план, если у вас есть всё, но нет рынка, то ничего не получится… Но если у вас хорошие компании, хорошие исследовательские подразделения и если они растут, это означает, что когда вы запустите вторую фазу проекта некоторым из этих компаний понадобятся дополнительные помещения и новые лаборатории, и они переедут туда. А кто-то придёт на их место. И я заметил на практике, что когда у вас рядом находятся несколько групп зданий, то вы всегда можете обеспечивать уже существующим компаниям прекрасный уровень услуг и вам значительно проще привлекать новые хорошие проекты», - соглашается Пертти Хуусконен.



Социальная справедливость против инноваций

Разумеется, своим успехом Technopolis во многом обязан выстроенной в Финляндии системе поддержки инновационного бизнеса. За последние 20 лет эта система приобрела стройные черты – начиная от создания Совета по технологическому развитию и региональных агентств, которые реализуют его решения, и заканчивая сетью «центров экспертизы» OSKE и центров превосходства SHOK, которые объединяют бизнес и исследовательские центры, работающие по шести приоритетным направлениям технологического развития. Огромную роль также сыграло создание национального агентства TEKES, предоставляющего гранты и льготное финансирование для исследовательских проектов и наукоемких стартапов (по показателю обеспеченности грантовым и долевым финансированием Финляндия занимает одно из первых мест в мире).

Впрочем, Technopolis не только пользуется преимуществами созданной в стране системы поддержки инновационного бизнеса, но и страдает от ее недостатков. Так, говорит Мерви Кэки, большой проблемой как Technopolis, так и Финляндии в целом является дефицит по-настоящему амбициозных высокотехнологичных проектов, которые могли бы претендовать на глобальное лидерство, а также недостаток частных венчурных инвестиций. «В целом, я бы не сказала, что привлечение финансирования на ранних стадиях развития проектов сегодня составляет в Финляндии большую проблему. Но нам не хватает частных венчурных инвестиций, в первую очередь – зарубежных, из крупных фондов. Государственные фонды работают отлично, но такое финансирование делает людей немного ленивыми. Кроме того, без крупных зарубежных венчурных инвесторов мало шансов на то, что у нас будут появляться новые международные компании в достаточном количестве».

Основная загвоздка даже не в том, что крупные венчурные инвестиции не хотят приходить в Финляндию – проблема в том, что таким инвесторам просто нечего предложить. «У нас уже налажена система, как оценивать различные проекты, выявлять стоящие идеи и коммерциализировать их разными способами. Проблема в том, чтобы найти потенциально очень успешные проекты, для чего также требуется большие венчурные инвестиции и особое внимание, которые могли бы превратиться в первоклассные международные компании. Приходится признать, что подавляющее большинство наших инновационных проектов – это проекты второго или даже третьего класса… Например, у нас три человека основали компанию, которая заняла своё место на рынке товаров и услуг для дома и быта. Они занимаются доставкой свежего хлеба, производством и торговлей инструментов для ремонта и всякими подобными вещами. И за этим стоит неплохая инновационная идея и продукция и услуги. Но они не очень амбициозны, и они не хотят рисковать».

Отчасти нежелание крупных зарубежных венчурных инвесторов вкладывать в финские проекты объясняется объективными причинами, в частности – малым объемом внутреннего рынка. Однако главная причина неразвитости венчурной индустрии в Финляндии лежат глубже – на самом деле, это оборотная сторона состоявшегося в этой стране «эталонного» социального государства.

«У нас в Финляндии мало поощрений, наград за старания, - продолжает Мерви Кэки. - Даже если вы что-то получаете, вы не можете это демонстрировать, потому что вы не должны отличаться от других людей. Все во всём равны, у всех всё одинаковое. Вы, конечно, можете купить Mercedes, но вы не сможете никому его показать, потому что на вас будут смотреть косо. Поэтому мы и не думаем о том, как найти нечто эксклюзивное, как и где найти очень хорошую идею и не хотим прилагать усилий к её реализации, а выбираем всё средненькое. И это относится и к венчурному капиталу, особенно когда речь идёт о финских инвесторах. И даже когда мы пытаемся привлечь иностранных венчурных инвесторов в Финляндию, мы начинаем продавать им те же посредственные, средненькие проекты. Мы не говорим, что, вот, мол, посмотрите, у нас тут уникальные, прямо-таки эксклюзивные идеи, дайте нам 5 миллионов евро. Мы же говорим: «Это довольно хорошая идея. Дадите нам 200 тысяч евро?». И все получают эти 200 тысяч евро. И ни один из проектов не становится достаточно хорошим, чтобы выйди на международный рынок».


Офлайн
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Тема 4. Сучасні організаційні форми інноваційного розвитку
ПовідомленняДодано: 17 лютого 2016, 23:41 

З нами з: 07 січня 2010, 15:12
Повідомлення: 88
Прізвище: Буднікевич
Ім'я: Ірина
Спеціальність: Маркетинг
Тема 4. Сучасні організаційні форми інноваційного розвитку
1. Основні організаційні форми інноваційного розвитку
2. Бізнес інкубатори та інноваційні центри
3. Технопарки.
4. Технополіси.
5. Регіональні науково-промислові комплекси, науково-технічні центри
6. Консультативні фірми.
7. Венчурні фірми.
8. Науково-технічна кооперація. Стратегічні альянси.


Питання 6-8
6. Консультативні фірми (консалтингові фірми)
Значного розвитку за останні 10 років набула науково-консультативна діяльність. Вона має всеохоплюючий характер. Це — консультативні фірми з будь-яких проблем організації і управління, починаючи з проблеми довгострокового прогнозу, розробки інноваційних стратегій, організаційних структур, і закінчуючи проблемами звільнення кадрів.
Консультативні фірми як організаційна форма взаємодії науки і практики виникли в 70-ті роки. З того часу попит на послуги консультативних фірм постійно зростає. Консультація — це форма послуги фірмі (організації) або людині з метою аналізу ситуацій та вирішення їх і пов'язаних з ними проблем. Консультації спираються не тільки на знання та досвід, а перш за все на проведення конкретних і спеціалізованих досліджень. Технологічно ця робота охоплює такі етапи: отримавши замовлення, спеціалісти проводять загальне ознайомлення з фірмою чи з проблемою, оцінюють її параметри, вибирають форму консультативної роботи, укладають договір (контракт) на її проведення, здійснюють діагностику управління інноваційною діяльністю фірми, розроблюють рекомендації, проводять моніторинг їх реалізації.
Консультаційна фірма у співробітництві з замовником формує дослідну групу з урахуванням характеру досліджуваних проблем, особливостей проведення досліджень, обсягів роботи. Дуже часто консультанти виступають у ролі експертів або арбітрів.
Існують зовнішні і внутрішні консультанти. Нерідко виникають такі потреби в консультативній діяльності, які не раціонально реалізовувати, залучаючи зовнішніх консультантів. Це буває за умов невеликого обсягу дослідної роботи, побоювань щодо можливості розкриття інформації про стан фірми, інновації або недовіри до консультативної фірми та ін. У таких випадках використовуються послуги внутрішніх консультантів. Фірми часто організують підготовку таких консультантів.
Внутрішніми консультантами можуть бути фахівці високої кваліфікації, які мають певний досвід і певні особисті якості, що дає змогу їм кваліфіковано провести діагностику ситуації, а також розробити практичні цінні рекомендації для вирішення проблеми. Головними чинниками успіху їх діяльності є об'єктивність, професіоналізм, знання, незалежність і авторитет.
Великі консультативні організації, всесвітньовідомі, такі як «Мак-Кінзі», «Артур Д. Литтл», спеціалізуються на наданні широкого кола послуг, їх називають «фабриками думки».
Вони здійснюють консультації з таких напрямів управлінської діяльності: стратегічний розвиток фірми-клієнта; розробка альтернативних рішень управлінських інноваційних проблем; обґрунтування оптимального варіанта розвитку фірми в тому чи іншому напрямі; формування організаційних структур; корпоративне планування; організація дослідження ринку; інженерно-конструкторські роботи; технологія дослідження систем управління; проведення експериментів, соціометричних досліджень, тестувань тощо.
Види консультативно-дослідницької діяльності можуть бути різноманітними за ступенем і формою втручання в процеси управління, пошуку оптимального співвідношення фундаментальних і прикладних досліджень, робіт з розвитку нової техніки і технології.

7. Венчурні фірми
Світовий досвід свідчить, що важливу роль у трансформації господарського механізму, інтенсивності його структурної перебудови відіграють малі організаційні форми, як-от: венчурні (ризикові) фірми, фірми «спін-офф» (фірми-«паростки»), інвестиційні фонди (венчурне фінансування). Слово «venture» в перекладі з англійської означає ризикове підприємництво, але багатообіцяюче. Отже, венчурне підприємництво— це ризикова діяльність, у процесі якої створюються і впроваджуються у виробництво нові товари, технології, послуги. Це поєднання двох видів підприємництва: фінансового та інноваційного. Відповідно до цього спеціалізовану діяльність щодо виробництва і просування на ринок нових товарів ведуть компанії і фонди венчурного капіталу та малі венчурні фірми.
Венчурні фірми — це здебільшого малі підприємства у новітніх галузях виробництва (електроніка, біохімія, біоінженерія, виробництво споживчих товарів), які швидко прогресують і в яких відбувається інтенсивна зміна поколінь продуктів і технологій, пов'язаних з базисними інноваціями. Малі венчурні підприємства спеціалізуються у сферах наукових досліджень, розробок, упровадження інновацій, організація яких пов'язана з підвищеним ризиком. Малі фірми часто створюються під одну ідею, але успіх базисних інновацій ніколи не гарантований і має ймовірнісний характер. У випадку невдачі фірму чекає неминучий крах. Конкуренція примушує венчурні фірми максимально скорочувати терміни науково-дослідних розробок, інтенсивно впроваджувати новації у виробництво.
Венчурні фірми, як правило, утворюються або групою однодумців — учених, інженерів, спеціалістів, винахідників, які мають певний досвід роботи в лабораторіях великих фірм, або науковими закладами, університетами чи приватними особами, які бажають організувати свою справу. Вони мають певні наукові, інженерні ідеї і хочуть реалізовувати їх практично у рамках малої фірми. Малі фірми створюються і на великих підприємствах під винахідників новації й орієнтованих на її реалізацію, що забезпечує успіх поширення інновацій у виробництві, побуті, а корпорації— великі прибутки.
За оцінкою міжнародної Організації економічного співробітництва і розвитку, на частку малих фірм у промислове розвинених країнах припадає 20-30% усіх новацій, хоча частка малих підприємств у витратах на нововведення становить 4—5 %. У США, наприклад, на малі фірми за останні роки припадає 25—ЗО % великих винаходів. Витрати на один винахід у малих фірмах становлять близько 87 тис. дол. проти 2 млн дол. у великих корпораціях.
Причинами такої активності венчурних фірм є такі їх переваги:
• вузька спеціалізація наукових пошуків або розробка невеликого кола технічних ідей;
• концентрація фінансових і матеріально-технічних ресурсів за обраним напрямом дослідження;
• високий рівень мотивації праці кваліфікованих спеціалістів;
• гнучкість і мобільність з урахуванням ринкової кон'юнктури; можливість швидкої переорієнтації на інші напрями;
• відсутність бюрократизму в управлінні, мобільність організаційної структури;
• швидка комерційна реалізація ідеї, технології, винаходу;
• цикл «наука — виробництво» скорочується до мінімуму.
Роль венчурного підприємництва зводиться не тільки до підвищення науково-технічного рівня виробництва, а й до їхнього впливу на динамічність усього господарського комплексу. Венчурні фірми є генераторами нових ідей, на основі яких відбуваються великі науково-технічні прориви.
Досвід економічного розвитку країн підтверджує, що еволюційний процес в економіці здійснюється саме через інновації.
Вони тягнуть за собою модернізацію і структурну перебудову всієї економіки. Саме інновації є основним критерієм шляхів розвитку суспільства. Тому країна, що стоїть осторонь «інноваційних змагань», посідає останнє місце в ієрархії розвитку світової спільноти.
Безумовним лідером у цих змаганнях на сучасному етапі є США, оскільки на їх частку за останні півстоліття припадає понад 60 % усіх технічних інновацій. Саме завдяки найкращій організації інноваційних процесів та використання їх результату США стали однією з найбагатших країн світу. Тому за кордоном венчурні фірми користуються підтримкою держави та великих корпорацій. У зв'язку з цим у Європі венчурний капітал розвивається дуже швидкими темпами. Тільки за останні десятиліття у європейські венчурні фонди надійшло 60 млрд екю. Проте за своїми обсягами американський ринок ризикового капіталу значно перевищує західноєвропейський та японський.
Фінансування венчурного підприємництва здійснюється на принципах пайової участі, а кошти фірм венчурного капіталу функціонують як акціонерний капітал.
Категорія венчурного капіталу відображає систему відносин між суб'єктами венчурного підприємництва, що забезпечує акумуляцію вільних коштів і вкладання їх в інноваційні проекти з метою дослідження, освоєння та комерціалізації інновацій. Венчурний капітал за своєю природою є капіталом суспільним. Він формується і перерозподіляється за активної участі й підтримки держави та є продуктом перенакопичення. Венчурне фінансування має такі особливості:
• кошти вкладаються у венчурний бізнес без гарантій з боку венчура-фірми;
• кошти надаються на безпроцентній основі, тобто ризиковий капітал розміщується не як кредит, а у вигляді паю в статусний фонд фірми;
• вкладники капіталу вимушені очікувати в середньому від З до 5 років, щоб переконатись у перспективності вкладень і до 10 років, щоб отримати прибуток на вкладений капітал;
• інвестори ризикового капіталу прагнуть отримати не підприємницький, а засновницький дохід, який почне приносити підопічна фірма;
• повернення вкладених коштів венчурним фінансистом здійснюється в момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок і залежно від частки участі в наданні коштів;
• фінансові організації стають співвласниками венчурної фірми, а надані кошти — внесок у статутний фонд підприємства — часткою власних коштів останнього.
Джерелами венчурного капіталу можуть бути:
• вільні фінансові ресурси пенсійних, благодійних фондів;
• державні структури;
• корпоративний венчурний капітал;
• приватні інвестори;
• інвестиційні компанії малого бізнесу;
• зарубіжні інвестори;
• банки;
• страхові компанії;
• прибуток венчурних фондів, що реінвестується в інноваційні проекти.
Розмір інвестицій різний — від 25 тис. дол. до кількох мільйонів доларів.
На відміну від американських фондів, західноєвропейські вкладають свої кошти в зрілі фірми, які себе добре зарекомендували.
Венчурні фонди Європи спрямовують свої інвестиції в такі галузі:
• виробництво товарів народного споживання — 18,3 %;
• виробництво промислової продукції—18,4%;
• зв'язок, комп'ютери, електроніка— 15,5 %; » фінансові послуги — 6,3 %.
Ризиковий капітал надається найчастіше двом категоріям малих фірм — тим, які викуплені у власників (їх називають «бай-аут»), і новим фірмам, заснованим співробітниками відомих наукомістких корпорацій, націлених на реалізацію нових ідей і розробок («спін-оф»). Найважливішою ознакою, за якою класифікуються венчурні фірми, є вид спеціалізації (товарна, ресурсна, технологічна); ступінь охоплення стадій інноваційного циклу «дослідження — упровадження» тощо.
Малі венчурні фірми не випадково є головним об'єктом ризикового капіталу. Саме ці фірми дали путівку в життя таким винаходам, як електрографія, вакуумні лампи, кольоровий фотопапір, мікропроцесор, персональний комп'ютер. Статистика показує, що «батьками» більш як 60 % великих нововведень XX ст. є венчурні фірми.
Сучасні венчурні фірми — це гнучкі і мобільні структури, що характеризуються надзвичайно високою активністю, зумовленою залученням висококваліфікованих, талановитих спеціалістів і створенням відповідних стимулів для винахідницької діяльності.
В Україні тільки народжується повноцінна індустрія венчурного капіталу. Потенційно великі банки можуть відігравати значну роль у венчурному фінансуванні. Проте вони нині занепокоєні не стільки пошуком ризикових проектів, скільки забезпеченням повернення кредитів.
Успішне функціонування малого інноваційного бізнесу можливе тільки за сприятливої інноваційної політики держави. В США, наприклад, для малих інноваційних структур установлено систему різноманітних пільг. В Україні прийнято багато законодавчих актів відносно інноваційної діяльності. Поки що у більшості українських підприємств внутрішніх ресурсів для фінансування інноваційних проектів не вистачає і тому завжди йдеться про залучення коштів із зовнішніх джерел. Позичкові інвестиційні ресурси в сучасних умовах використовують для фінансування проектів з низьким рівнем ризику та чітко визначеними шляхами успішної реалізації проекту.
Комерційні банки не зацікавлені у фінансуванні інноваційної діяльності, бо вона потребує не коротко-, а довготермінового кредитування (більше одного року), а в сучасних умовах банки не мають наміру ризикувати. Крім того, ще й досі не існує досконалої системи відбору ефективних конкурентоспроможних інноваційних проектів, не вжито заходів щодо стимулювання участі банків в інноваційному процесі. Тому навіть серед комерційних банків, які відповідно до назви причетні до інноваційної діяльності (наприклад, Укрінбанк, «Авуар», Інкомбанк тощо), укладень в інноваційну діяльність практично немає. З усіх комерційних банків України інноваційну діяльність в обмежених сумах кредитує тільки Промінвестбанк, але йдеться про спільне з закордонними банками інвестування великих проектів.
Основними чинниками, які обмежують розвиток венчурного бізнесу на Україні, є: дефіцит фінансових ресурсів, відсутність чіткої інноваційної політики держави, економічна нестабільність, відсутність економічної зацікавленості господарських суб'єктів у нових розробках, інноваціях, відсутність конкуренції науково-технічної продукції на внутрішньому ринку.



8. Науково-технічна кооперація. Стратегічні альянси
Починаючи з 70—80-х років, у технічно розвинених країнах стали активно поширюватись різні форми спільного проведення науково-дослідних робіт, які перш за все спрямовані на забезпечення великих технологічних проривів. Вирішення таких завдань потребує виконання складних програм НДДКР, значних фінансових, матеріально-технічних і людських ресурсів. Виникла міжфірмова науково-технічна кооперація в інноваційних процесах. Це тривалі об'єднання фірм різних розмірів між собою і/або з університетами на основі угоди про спільне фінансування НДДКР. Така кооперація націлена на вирішення довгострокових комерційних завдань, пов'язаних із глобальним поширенням нової технології, скороченням строків розробки й освоєння проектів, швидшим просуванням нових виробів на ринок.
У наш час практично всі промислові компанії розвинених країн активізують міжфірмові зв'язки. Виділяють такі основні форми міжфірмового співробітництва, як:
• угоди про співпрацю в окремих видах наукової діяльності — «спільна науково-технічна і виробнича діяльність»;
• створення спільних підприємств (СП);
• угоди про поглинання новаторських малих підприємств (венчурних фірм) великими компаніями з метою одержання нових технологій. Це один із способів зміцнення власної інноваційної бази фірми;
• угоди про розподіл між фірмами витрат на НДДКР. Ця форма розвивається у вигляді технічного співробітництва, обміну і передавання технологій, ноу-хау (непатентованих технологічних рішень), виробничого і технологічного досвіду, навчання технічного персоналу, установлення і налагодження устаткування та ін.;
• угоди про розподіл відповідальності між компаніями — засновниками консорціуму;
• угоди про створення науково-технічних альянсів.
Кінець 80-х і 90-ті роки відзначаються швидким зростанням міжнародної науково-технічної кооперації фірм — науково-технічних стратегічних альянсів (НТА). Це стійкі об'єднання фірм різних країн між собою і з науковими установами, державними лабораторіями на основі угоди про спільне вирішення науково-технічних проблем. У рамках стратегічних альянсів забезпечуються такі взаємодії між фірмами [78]:
• спільне проведення НДДКР;
• взаємний обмін науковими досягненнями;
• взаємний обмін виробничим досвідом;
• підготовка кваліфікованих кадрів.
Кожний з учасників альянсу робить свій внесок у вигляді інтелектуальних чи матеріальних ресурсів і отримує свою частку інтелектуальної власності відповідно до укладеної угоди.
Основними мотивами створення стратегічних альянсів є:
• швидкий розвиток технологій і скорочення життєвого циклу товарів, технологічних процесів і відповідно скорочення часу на проведення НДДКР;
• зростання вартості досліджень у високотехнологічних галузях і відповідно розподіл витрат між фірмами на проведення спільних НДДКР;
• одержання доступу до науково-технічних досягнень партнерів по альянсу;
• розподіл ризику невдач у разі спільного проведення НДДКР;
• підвищення ефективності та прибутковості.
Крім того, інтернаціоналізація НДДКР через альянси допомагає компаніям увесь час бути в курсі всього нового у сфері науки і за найкоротший період одержати необхідну інформацію та залучати до співробітництва необхідні фірми й відповідні кадри.
Створення альянсів наближає фірми до споживачів, полегшує доступ до ринків, допомагає уважно відстежувати всі ринкові та технологічні тенденції, творчо реагувати на ті можливості й загрози, які ці тенденції несуть у собі, постійно генерувати нові ідеї і продукти, швидко й ефективно використовувати їх з урахуванням глобального масштабу.
Науково-технічні альянси бувають горизонтальними (фірми однієї галузі) і вертикальними (фірми різних галузей). Управління НТА здійснюється або одним із провідних членів, або спеціально створеним координаційним комітетом.
Уявлення про масштаби міжфірмових угод міжнародного науково-технічного альянсу дають дані, наведені в табл. 10.3.
Взаємозв'язки США і Західної Європи найінтенсивніші. США відіграють лідируючу роль у міжфірмовій кооперації, залишаючись при цьому основним джерелом науково-технічних інновацій, які мають цінність у глобальному масштабі. Серед трьох технологічних сфер співробітництва найбільш інтернаціоналізованою є інформаційна технологія. Ця сфера найширша, охоплює виробництво комп'ютерів, засобів автоматизації, мікроелектроніки, програмне забезпечення, засоби зв'язку. Більшість фірм входять до кількох різних альянсів, кожний з яких працює в певній галузі НДР. Прикладом може бути концерн «Сіменс», який бере участь у 50 проектах, об'єднаних європейською програмою «ЄСПРІТ», яка започаткована у 1983 p., має різних партнерів у спільній науково-дослідній роботі в галузях машинобудування, хімічній, виробництві комп'ютерів [23].
Про масштаби співробітництва свідчить такий приклад. Корпорації «ІБМ», «Сіменс», «Тошиба» створили альянс, вклавши 1 млрд.дол. у розробку суперчіпа комп'ютерної пам'яті. Результати цієї розробки можуть глобально вплинути на технічний рівень галузі.
Розширення кооперації у сфері інноваційного процесу не виключає конкуренції на ринку. Ця суперечність пояснюється так:
• фірми використовують змішану стратегію «кооперація — конкуренція», співпрацюючи на стадії дослідження та розробки технологічних процесів і конкуруючи у сфері реалізації нових технологій, товарів, у методах освоєння й утримання ринків;
• фірма співробітничає всередині альянсу і конкурує з фірмами інших альянсів. Наприклад, у літакобудуванні.
Інтернаціоналізація науки і розробок нових технологій оцінюється спеціалістами як позитивна тенденція, оскільки виграють усі учасники, хоча і в різній мірі.
Проте переваги, що їх здобувають корпорації завдяки участі в «стратегічних альянсах», сприяють перетворенню цієї моделі колективної практики на найважливіший елемент загальної довгострокової стратегії великих підприємств.
Існує кілька видів стратегічних альянсів. Найпоширенішими є консорціуми, спільні підприємства, спільна науково-технічна і виробнича діяльність (кейрецу).
Консорціум. Це добровільне об'єднання фірм для вирішення конкретної інноваційної проблеми, здійснення проекту, програми, які обіцяють революційні зміни в техніці і технології виробництва. До консорціуму можуть входити підприємства й організації різного профілю та розміру, різних форм власності. Учасники консорціуму зберігають свою повну господарську самостійність і підпорядковуються вибраному ними виконавчому органу в тій частині діяльності, яка відповідає цілям консорціуму. Після виконання поставлених завдань консорціум може ліквідуватись.
У рамках консорціуму є можливим:
• проведення науково-технічних досліджень, які складно здійснювати самостійно через значні витрати і ризик;
• розподіл витрат на виконання НДДКР між фірмами-учас-никами;
• об'єднання фірмами-учасниками дефіцитних матеріальних і людських ресурсів для виконання НДДКР;
• повний доступ до результатів дослідження і право на їх використання у виробництві.
Так, французький і англійський філії фірми «Тошиба», що випускають мікрохвильові печі, об'єднались в консорціум з французькою фірмою «Thomson Electromanager». Разом ці фірми побудували завод для виробництва мікрохвильових печей нових моделей. До них приєдналась німецька фірма «AEG Hausgerate». Частки капіталовкладень усіх членів консорціуму рівні, кожна з них становить 3,74 млн ф. ст. Керує консорціумом генеральний менеджер з участю трьох представників кожної з компаній [23, 72].
Дослідні консорціуми створюються в галузі радіоелектроніки, комп'ютерної технології з метою одержання нового знання або створення технологій, що мають значні перспективи використання і потребують виконання великих обсягів додаткових досліджень. Прикладом консорціуму може бути Центр дослідження у галузі інтегральних схем при Стенфордському університеті. Він фінансується корпораціями «Дженерал електрик», «ІБМ», «АТТ», «Хьюлетт Паккард», «Моторола», Міністерством оборони США.
Консорціумом керує рада директорів, яка вибирається на рік з представників компаній-засновниць (за регламентом, що забезпечує постійну участь у раді представникам великих компаній-засновниць), затверджує річний бюджет, розробляє тематику досліджень і формує довгострокові плани.
Поточне керівництво здійснює президент, який очолює апарат управління, що працює над питаннями фінансування, координації діяльності університетів-виконавців. До складу управлінського персоналу входять співробітники бібліотеки, підрозділу бази даних і експедиції, співробітники, що підготовляють технічні звіти компаніям-засновникам.
При раді директорів функціонує консультативна технічна рада, що розробляє рекомендації президенту щодо визначення тематики досліджень, виявляє проблеми, які потребують першочергового вирішення.
Спільні підприємства (СП). За даними статистики, 55 % угод з науково-технічної кооперації— це угоди про створення СП. Близько 40 % промислових компаній США з обсягом продажу більше 100 млн дол. беруть участь у створенні одного або кількох СП.
У цій формі кооперації беруть участь близько 50 % західнонімецьких та італійських фірм, 70 % французьких і майже 90 % японських [133].
Найпоширенішою формою організації спільних підприємств є консорціум, що передбачає розподіл відповідальності між ком-паніями-засновниками, рівні права партнерів і централізоване управління.
Спільні підприємства як вид науково-технічної кооперації активно використовуються учасниками «стратегічного альянсу». Особливість СП у рамках «стратегічних альянсів» полягає в тому, що вони створюються для розробки технологій виробництва і збуту принципово нової продукції. Партнери виконують доповнюючі один одного функції протягом досить тривалого часу, що сприяє їх розвитку.
Наприклад, компанія «АТТ/Філіпс» створена в 1983 р. як спільне підприємство американської компанії «АТТ» і голландської «Філіпс» на базі рівної пайової участі двох фірм з метою виробництва і збуту обладнання зв'язку. При цьому фірма «АТТ» намагалась використати іноземного партнера для закріплення своїх конкурентних позицій на ринку обладнання Західної Європи, а фірма «Філіпс» ставила собі за мету за умови помірних витрат посилити свої позиції в промисловості засобів зв'язку. Технологічну базу співробітництва забезпечували успіхи фірми «АТТ» у виробництві цифрових комутаторів. Вклад фірми «Філіпс» полягав у наданні своїх виробничих потужностей, свого товарного знаку і збутової мережі в Західній Європі. Рада директорів складається з п'яти членів, з яких троє представляють фірму «АТТ». Функції з оперативного управління компанією діляться між засновниками спільного підприємства порівну. Штат компанії на всіх рівнях укомплектований на змішаній основі, при цьому в Нідерланди було переведено багато інженерів і адміністративних працівників фірми «АТТ». «Філіпс» постійно направляє своїх робітників у США для навчання [23].
Цікавий досвід зі створення спільних підприємств (із забезпеченням валютної самоокупності) накопичений у Китаї, де розвиток спільного й іноземного підприємництва є одним з головних напрямів реформи зовнішньоекономічних зв'язків КНР.
Досвід різних країн світу свідчить, що створення СП — ефективний шлях випуску високоякісної конкурентоспроможної продукції. Така ефективність забезпечується багатьма чинниками, серед яких важливими є:
• отримання доступу до певних видів техніки, яку неможливо придбати за каналами ліцензійної торгівлі через існування обмежень;
• можливість залучення прогресивної технології за каналами прямого інвестування, які не потребують додаткових витрат;
• зростання експортного потенціалу;
• можливість отримання ноу-хау (разом з технологічною документацією та технічною допомогою);
• умови для підвищення кваліфікації національних кадрів та ін.
В Україні наприкінці 2000 р. велика кількість спільних підприємств діяла в обробній промисловості, у тому числі 22 % — у машинобудуванні і металообробці, 12%— у деревообробній і целюлозно-паперовій галузі.
Спільні підприємства з іноземними фірмами створено Національною академією наук України на базі її науково-дослідних організацій1. Наприклад, фірма «Річ» створена на базі Інституту проблем матеріалознавства та китайської Меньянської компанії з виробництва надтвердих матеріалів. Фірма випускає та впроваджує інструмент. Аналогічною формою спільного підприємства є фірма «ВАСП», яка об'єднала науковий потенціал Інституту матеріалознавства та фірми «Ашурст технолоджі корпорейшн» (США). Вона створена для виробництва алюмінієво-скандієвих сплавів, тобто нових ефективних матеріалів. Як стверджують автори наведеної статті, було створено ЗО СП, але далеко не всі спільні підприємства виявилися життєздатними, а їхня продукція конкурентоспроможною.
Кейрецу. У Японії виникла одна з ефективних форм інтеграції підприємств — кейрецу, які існують у вигляді як конгломератів, так і вертикально інтегрованих об'єднань. До складу конгломерату входять компанії, що функціонують у різних сферах економіки, їх діяльність координується банком або торговою компанією. Зв'язок між компаніями у складі конгломерату здійснюється через взаємне володіння акціями один одного, фінансування учасників кейрецу одним банком, використання торговельної компанії кейрецу для маркетингу в інтересах компаній-учасників і виконання спільних проектів, а також для сумісних капіталовкладень у нові технології.
Об'єднавшись у кейрецу, кілька десятків різнопрофільних фірм створюють універсальний багатогалузевий концерн. Ці об'єднання характеризуються:
• наявністю власної системи фінансових установ; « взаємним володінням акціями;
• об'єднанням фірм усередині групи для реалізації великих і перспективних проектів;
• зобов'язаннями взаємних поставок усередині групи;
• організацією загальної універсальної торгової фірми;
• взаємним обміном співробітниками, у тому числі керівниками різного рівня;
• системою регулярних нарад керівників фірм.
Як свідчать дослідження, висока конкурентоспроможність японських компаній значною мірою визначається створенням кейрецу, у межах яких формуються довгострокові зв'язки між підприємствами, які входять до об'єднання. Із 100 найбільших промислових фірм Японії 70 є членами тих чи інших кейрецу [23, 61].
Розглянуті організаційні форми взаємодії науки і виробництва мають великий вплив на зближення провідних держав світу в багатьох сферах діяльності. Відбувається об'єктивний процес глобалізації наукових знань і напрямів їх матеріалізації у виробництві. Цей процес сприяє об'єднанню світового науково-технічного потенціалу і його подальшого розвитку, метою якого є підвищення загального рівня життя населення не тільки окремої країни, а й планети в цілому, розв'язання проблем екології, здоров'я, освіти. Організаційні форми взаємодії науки і виробництва не тільки впливають на глобалізацію інноваційної сфери, але і на саму природу корпорацій, створюючи умови для зміни стилю і методів управління, корпоративної культури й організації.
Слід звернути увагу на те, як здійснюється фінансування науки і новітніх технологій в інших країнах світу. Наприклад, уряд Південної Кореї, попри економічні негаразди в країні, прийняв рішення про збільшення у 2002 р. розмірів асигнувань на НДЦКР до 5 % ВВП.
Державне фінансування університетських лабораторій Франції збільшилось на 5,4 % проти обсягів 1997 р.1 Частка витрат на науку і техніку в ВНП Японії за останні 20 років збільшилась у 8 разів і у 2000 р. становила 147 млрд дол. [61].
Світова практика свідчить, що частка видатків на науку в загальній сумі протягом останніх 20 років лишається досить стабільною: США — 6—7 %, Франція, Німеччина, Великобританія, Італія по 4—5 %, Японія 3—3,5 %. За будь-яких умов науково-інноваційна сфера має лишатись пріоритетом державної економічної політики.


Офлайн
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Теми з курсу "Інноваційний розвиток підприємства"
ПовідомленняДодано: 18 лютого 2016, 09:18 

З нами з: 07 січня 2010, 15:12
Повідомлення: 88
Прізвище: Буднікевич
Ім'я: Ірина
Спеціальність: Маркетинг
Теми для заповнення зошитів студентів, що перейшли на індивідуальне навчання.
Тема 1. Інновації і циклічність економічного розвитку.
Тема 2. Ключові поняття інноваційного розвитку.
Тема 3. Вимірювання рівня інноваційного розвитку та чинники його формування.
Тема 4. Сучасні організаційні форми інноваційного розвитку.
Тема 5. Глобальні науково-технічні та інформаційні комунікації в інноваційній сфері.
Тема 6. Інфраструктура ринку інновацій.
Тема 7. Державна підтримка інноваційного підприємництва.
Тема 8. Національні інноваційні системи.
Тема 9. Маркетинг інновацій.
Тема 10. Стратегії та бізнес-моделі інноваційного розвитку підприємства.
Тема 11. Інноваційний потенціал підприємства.
Тема 12. Інвестиційне забезпечення інноваційного розвитку підприємства.
Тема 13. Ризики в інноваційній діяльності та управління ними.
Тема 14. Охорона прав та економіка інтелектуальної власності як складова економічної безпеки інноваційної діяльності.


Офлайн
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Теми для самостійного опрацювання
ПовідомленняДодано: 18 лютого 2016, 09:25 

З нами з: 07 січня 2010, 15:12
Повідомлення: 88
Прізвище: Буднікевич
Ім'я: Ірина
Спеціальність: Маркетинг
Шановні студенти! Нижче запропоновано перелік тем з курсу "Інноваційний розвиток підприємства". Памятайте, що підготовка магістрів передбачає великий обсяг матеріалу на самостійне опрацювання. На іспит питання даних тем будуть винесені, тому рекомендовано вже зайнятися їхнім опрацюванням. Консультації надаються щовівторка з 13.00-14.40 на кафедрі маркетингу, інновацій та регіонального розвитку.

Тема 3. Вимірювання рівня інноваційного розвитку та чинники його формування.
Тема 5. Глобальні науково-технічні та інформаційні комунікації в інноваційній сфері.
Тема 11. Інноваційний потенціал підприємства.
Тема 12. Інвестиційне забезпечення інноваційного розвитку підприємства.
Тема 13. Ризики в інноваційній діяльності та управління ними.
Тема 14. Охорона прав та економіка інтелектуальної власності як складова економічної безпеки інноваційної діяльності.


На кафедрі є література, яка дозволяє опрацювати дані теми.


Офлайн
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Розвиток технопарків в Україні
ПовідомленняДодано: 18 лютого 2016, 10:03 

З нами з: 07 січня 2010, 15:12
Повідомлення: 88
Прізвище: Буднікевич
Ім'я: Ірина
Спеціальність: Маркетинг
ЗВІТ ЗА ТЕМАТИКОЮ «ЗРАЗКИ ПЕРЕДОВОЇ ПРАКТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ» можна переглянути за посиланням http://eep.org.ua/files/zvit_gagauz_GTZ1.pdf


Офлайн
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: ТЕМА 2. Теоретичні основи інноваційного розвитку:
ПовідомленняДодано: 29 лютого 2016, 18:26 

З нами з: 07 січня 2010, 15:12
Повідомлення: 88
Прізвище: Буднікевич
Ім'я: Ірина
Спеціальність: Маркетинг
ТЕМА 2. Теоретичні основи інноваційного розвитку: поняття, принципи, методи та функції
1. Становлення теорії інноватики та її сучасні концепції
2. Понятійний апарат інноваційного розвитку: інновація, інноваційна діяльність, інноваційний процес
3. Класифікація інновацій.
4. Типи шляхів економічного розвитку.
5. Теорії інноваційного розвитку
6. Методологія інноваційного розвитку.


1. Становлення теорії інноватики та її сучасні концепції
Зв’язок між наукою, технологічним прогресом, промисловими інноваціями та економічним зростанням не є досягненням сучасного індустріального суспільства. Він встановився в Європі ще в епоху Відродження, а початок застосування парової машини в ХУІІ та ХУІІІ ст., і її використання в ХУІІІ та ХІХ ст.ст., привели до промислового перевороту і були результатами досліджень, які проводилися в наукових закладах Франції, Бельгії, Голландії, Німеччини й особливо Великобританії.
У 80-ті роки ХХ ст. в індустріально розвинутих країнах відбулася зміна самого поняття НТП та науково-технічного розвитку. На зміну теоріям інтенсифікації прийшла теорія інноваційних процесів, як основи переходу до моделі якісно нового економічного зростання.
Нова модель, побудована на інноваційному типі розвитку, спирається не тільки на ресурсозбереження, високі та інформаційні технології, але й на інтелектуалізацію усієї виробничої діяльності.
Нововведення як інструмент перетворення є самостійним об'єктом вивчення в усіх промислово розвинених країнах. Ви¬никла нова галузь науки — інноватика, яка вивчає законо¬мірності процесів розвитку, формування новацій, нововве-день, механізмів управління змінами, подолання опору нововведенням, адаптації до них людини, використання та поширення інноваційних потоків, інноваційної діяльності, їх вплив на сферу конкуренції, на розвиток суспільства в цілому.
На відміну від стихійних, спонтанно виникаючих змін, інно¬ватика вивчає механізми ініційованих і контрольованих змін, які відбуваються внаслідок раціонально-вольових дій.
Предметом інноватики є створення, освоєння і поширення різного типу новацій.
Слід зазначити, що інноватика як наука перебуває на початко¬вому етапі свого розвитку.
Уперше термін «інноватика» було вжито наприкінці 80-х ро¬ків XX ст. в науковій школі професора Санкт-Петербурзького державного технічного університету В. Г. Колосова з метою ви¬значення напряму наукової діяльності з розробки і розвитку тео¬ретичних засад наукової методології і методів прогнозування створення інновацій, а також методів планування, організації ін-новаційної діяльності та реалізації нововведень [20, с. 154—157]. Специфіка інноватики полягає в тому, що вона є міждисцип¬лінарною методологією особливого типу. Інноватика забезпе¬чує таке інтегрування знань, у процесі якого спеціальні нау¬ки (економіко-управлінські, соціологія, психологія, кібер¬нетика, філософія та ін.) зберігають свою самостійність і спе¬цифічність, але їх теоретичні концепції і фактичні дані об'єд¬нуються навколо методів дослідження проблем інновацій та інноваційної діяльності, інтегруючи різноманітні наукові знання з метою підвищення їх практичної ефективності.
На думку Г. С. Гамідова та інших учених, в інноватиці як у нау¬ковому напрямі слід виокремлювати дві взаємодоповнюючі скла¬дові: теоретичну інноватику і прикладну. Теоретична інноватика вирішує проблеми створення і розвитку наукової методології ін¬новатики, теоретичні проблеми синтезу інноваційно складних ор¬ганізаційно-технічних систем (нових знань, ідей, нових техноло¬гій, винаходів, відкриттів).
Під прикладною інноватикою розуміється в різних галузях господарювання напрям інноваційної діяльності з вирішення проблем планування, організації і реалізації нововведень.

Таблиця 1.1
Еволюція теорії інноватики
Менш емпірічно підтвердив ідею кластера інновацій і виявив , що інноваційні кластери мають місце в періоди тривалих депресій.
Підйому першого великого (1787-1842) циклу економічної кон’юнктури сприяли зміни в ткацькій, хімічній та металургійній промисловості, винайдення парової машини (1774р.), швейної машинки (1755р.). Початку другого великого циклу (1843-1897) передували винайдення турбіни, жатки, телеграфу Морзе (1838р.), відкриття Фарадеєм електромагнітної індукції (1831 р.), створення Максвеллом теорії магнітного поля (1871 р.), розвиток залізничного транспорту. Каталізаторами відродження та процвітання третього великого циклу (1898-1953) кон’юнктури стало створення трифазного асинхронного двигуна на змінному струмі М.О.Доливо-Добровольським (1888-1889р.р.), винайдення радіо Поповим А.С. (1895 р.), двигуна внутрішнього згорання (1897 р.), розвиток термічної обробки сталі і початок телебачення наприкінці ХІХ ст.
Сучасний розвиток (1953-2009) здійснюється в рамках четвертого кондратьєвського циклу (1954-2009р.р.) і відповідає фазі відродження (1994-2009 р.р.). В цій фазі інновації здійснюються молодими підприємствами, які в силу своєї гнучкості та адаптивності сприяють дифузії одного або декількох крупних винаходів. В результаті цього утворюється кластер інновацій, який і приводить до значного економічного прогресу і саме інновації у реальних умовах здешевлюють вартість товару, розширюють їх асортимент, скорочують робочий час, підвищують рівень житія населення.
В контури четвертого кондратьєвського циклів вписуються етапи сучасної науково-технічної революції [75, с.54]. На першому етапі (40-50-ті роки ХХ століття – відродження третьої та процвітання четвертої кондратьєвської хвилі) її мета полягала в створенні системи озброєння, забезпечення військово-технічного переважання, і саме тоді було зроблено найгучніші відкриття саме у військових галузях і саме вони збагатили та прославили більшість розвинутих країн, а також СРСР. На другому етапі (60-80–ті роки – рецесія і депресія четвертої хвилі) ця мета була доповнена якісно новою задачею – забезпечення стабільних темпів економічного зростання, підвищення глобальної конкурентоспроможності ключових галузей.
Нинішній, етап характеризується тим що з’явилася потреба в досягненнях НТП інформаційного та телекомунікаційного спрямування, пріоритетними стають дослідження в медицині, екології, біотехнологіях та інших сферах які стосуються підвищення якості життя.

2. Понятійний апарат інноваційного розвитку

Новина чи новація – оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень, розробок або експериментальних робіт в певній сфері діяльності по підвищенню її ефективності. Новації можуть бути оформлені у вигляді: відкриттів; винаходів; патентів, товарних знаків; рацпропозицій; документації на новий чи удосконалений продукт, технологію, управлінський чи виробничий процес; організаційну, виробничу чи іншу структуру; ноу-хау; поняття; наукових підходів чи принципів; методики, інструкції, рекомендацій; результатів маркетингових досліджень; програмних носіїв тощо. Розробка новини це тільки половина справи, головне втілити його, перетворити новину в іновацію. Очевидно, что новшества могут проявлять себя не только через эффективность (или эффект), как отмечает Р.А. Фатхутдинов. Они (новшества), безусловно, могут найти выражение и в экономичности, и в эффективности, и в результативности. При этом они непременно должны отвечать нормам морали и этики, т.е. быть этичными. В противном случае проблемы неизбежны.
Термін “ innovation“ вперше застосували в ХІХ ст. закордонні культурологи для означення введення деяких елементів з однієї культури в іншу [ , с.194], вже на початку ХХ ст. його почали застосовувати при вивченні закономірностей технічних нововведень. Такі дослідники, як В.Зомбарт, В.Мітчерліх та Й.Шумпетер виділяють отримання прибутку за рахунок комерціалізації технічних новацій в якості головної функції підприємницької діяльності. Й.Шумпетер виділив 5 різних типів нових комбінацій:
1. Введення нового товару (виготовлення нового або створення більшої кількості якого-небудь блага).
2. Використання нової техніки, нових технологічних процесів, або нового ринкового забезпечення виробництва.
3. Проведення реорганізації виробництва та його матеріальн-технічного забезпечення (втілення нової організаційної структури в тій чи іншій промисловості).
4. Освоєння нового ринку збуту, тобто такого ринку, на якому до цього часу дана галузь промисловості цієї країни ще не була презентованою.
5. Відкриття нового джерела сировини, чи напівфабрикатів, чи напівфабрикатів, рівним чином незалежно від того, існувало це джерело раніше, чи просто не бралося до уваги, чи рахувалося недоступним, чи його належало створити.
Изменения в технологиях Й. Шумпетер предложил называть изобретениями, а их использование в бизнесе с целью извлечения прибыли – инновациями.
З часів Й.Шумпетера термін “ інновація”( синонімом якого практично всі дослідники вважають термін "нововведення") застосовується дуже широко, але як поняття є не однозначним. Найчастіше в сучасній літературі виділяють декілька підходів до сприйняття інновації:
- як процесу втілення нових виробів, елементів підходів, принципів замість діючих (цей напрямок ще називають неошумпетерівським) (Б. Твісс, Т. Брайан, В. Раппопорт, Б. Санто, С. Валдайцев та ін.;
- як разової акціі, результату творчого процесу у вигляді нової продукції (техніки, технології, методу тощо) (А. Левінсон, С. Бешелєв, Ф. Гурвич, Р. Фатхутдінов, Е. Уткін та ін.);
- як систему (М.Лапін, Й. Шумпетер);
- як зміну (Ф. Валента, Ю. Яковець, Л. Водачек та ін.)
Для представників першого підходу відправною точкою стали вихідні положення Й.Шумпетера в галузі інноватики. Вони ототожнюються інновацію з поняттям “інноваційний процес”, а новацію (аналог російського слова “новшество”) рахують конкретним результатом творчої діяльності. На думку Б.Санто, інновація представляє собою “такий суспільний-технічний-економічний процес, який через практичне використання ідей, винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів, технологій, а у випадку, якщо вона орієнтується на економічну вигоду, на прибуток, її поява на ринку може принести додатковий дохід. Таким чином, інновація охоплює увесь спектр видів діяльності - від досліджень і розробок до маркетингу”.
Інновацію, як процес також сприймає організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Для координації робіт по збору, обробці та аналізу інформації про науку та інновації в рамках Організації економічного співробітництва та розвитку була утворена Група національних експертів з показників науки та техніки, яка розробила Керівництво Фраскаті (“Передбачувана стандартна практика для обстеження досліджень та експерементальних розробок”). Перша версія рекомендацій була прийнята в м.Фраскаті (Італія) в 1963 р., за останньою редакцією 1993 року інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, який отримав втілення у вигляді нового продукту, втіленого на ринку, нового чи удосконаленого технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності, або в новому підході до соціальних послуг. Методика збору даних про технологічні інновації базується на рекомендаціях, прийнятих в Осло в 1992 р. Вона отримала назву “Керівництво Осло”.
Іншою розповсюдженою точкою зору є погляд на нововведення (інновацію), як разову акцію, розмежовуючи його з інноваційним процесом. При розгорнутому трактуванні тут під інновацією розуміють - новий продукт чи послугу, спосіб їх виробництва , новацію в організаційній, фінансовій , науково-дослідній та інших сферах, будь-яке удосконалення, яке забезпечує економію витрат або яке створює умови для такої економії.
З позицій лінгвістики інновація визначається як нововведення, новизна, новина (відчувається наявність результату); як зміна, оновлення, відновлення (відчувається наявність процесу).
Філософське тлумачення зводиться до акцентування уваги на нових знаннях і вирішенні протиріч.
Психологи, перш за все, розглядають конфлікти, способи їх вирішення та синергетичні ефекти, яких досягають команди інноваторів.
У технічних науках увага приділяється технологічній проблемі змін принципово нових технологій.
В економіці фіксується не тільки процес впровадження, але й широкомасштабне рентабельне використання нововведення.
Аналіз існуючих визначень поняття “інновація” дозволяє зробити деякі висновки про необхідність відповідності їх встановленим вимогам [2, 3]:
- спрямованість інновацій на досягнення економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або інших видів ефекту, що, в свою чергу, підвищує ефективність функціонування підприємства, яке їх впроваджує;
- охоплення всіх сфер діяльності підприємства (організаційно-технічної, економічної, виробничої, соціальної, технологічної, екологічної і т.д.);
- спрямованість на створення конкурентоспроможних товарів і послуг, які б задовольняли потреби споживачів.
Таким чином, інновація – це кінцевий результат інноваційної діяльності, спрямований на досягнення відповідного ефекту та створення нових або удосконалених конкурентоспроможних товарів (послуг, технологій і т.д.), що задовольняють потреби споживачів, може охоплювати всі сфери діяльності підприємства і сприяє розвитку та підвищенню його ефективності.
Дефініція поняття «інноваційний розвиток» здебільшого розглядається:
- з позицій макроекономічного підходу «інноваційний розвиток» – це процес структурного вдосконалення національної економіки, який досягається переважно за рахунок практичного використання нових знань для зростання обсягів суспільного виробництва, підвищення якості суспільного продукту, зміцнення національної конкурентоспроможності та прискорення соціального прогресу у суспільстві;
- з позицій реалізації внутрішнього потенціалу «інноваційний розвиток» – процес господарювання, що спирається на безупинний пошук і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу підприємства у мінливих умовах зовнішнього середовища у рамках обраної місії та прийнятої мотивації діяльності і який пов’язаний з модифікацією існуючих і формуванням нових ринків збуту. Інноваційний розвиток – посилення та використання своїх інноваційних можливостей для досягнення цілей управляючого соціального об’єкта (підприємство, корпорація, регіон, країна);
- як процес систематичних реалізацій нововведень «інноваційний розвиток» – неперервний цілеспрямований процес пошуку, підготовки та реалізації нововведень, які дозволяють підвищити ефективність функціонування суспільного виробництва, підвищити ступінь реалізації потреб суспільства та його членів, забезпечити покращення життєдіяльності суспільства
Перший підхід до визначення поняття з позицій макроекономічного підходу ототожнює інноваційний розвиток з науково-технічним прогресом, надаючи йому рис загальності, всебічності та глобальності протікання. Важливою функцією інноваційного розвитку з цього погляду є практична реалізація вироблених науково-методологічних засад на якісно новому рівні. Важливо відмітити що такий погляд на поняття вказує на відповідну стихійність процесу, її непідвладність процесам управління та корекції. Інноваційний розвиток в цьому розумінні є процесом екзогенним, а звідси випливає неможливість використання інструментів стратегічного чи інноваційного менеджменту для його планування чи управління
Відповідно до другого підходу подання інноваційного розвитку з позиції реалізації накопичених потенційних інноваційних можливостей вказує на його залежність від ресурсозабезпеченості, а отже, до головних задач в даному випадку можна віднести оптимізацію ресурсів та узгодженість дій з обраною місією та цілями, що є прерогативою стратегічного управління. Тобто, інноваційний розвиток постає як сукупність нових методів, засобів та шляхів реалізації інноваційних можливостей підприємства, а отже, підпорядковується стратегічним механізмам щодо впровадження нововведень. Основними характеристиками такого розвитку є системність, циклічність, динамічність, але поза увагою залишаються питання, пов’язанні з розробкою та реалізацією інновацій
Третій підхід розділяє процес інноваційного розвитку на складові, що відповідають етапам роботи по пошуку, розробці та реалізації нововведень на підприємстві; спирається на такі поняття як інноваційна діяльність, інноваційний процес і формує таким чином основні інструменти управління, визначені в інноваційному менеджменті. На перше місце виступає НДДКР та його розробки з метою поліпшення діяльності підприємства, але подібне означення інноваційного розвитку вказує на відсутність системності, тимчасовість досягнутих результатів та їх обмеженість запланованими нововведеннями
Отже, визначення поняття інноваційний розвиток потребує функціонального поєднання категорій «інноваційний процес» та «інноваційний потенціал», а звідси розуміння інноваційного розвитку не тільки як процесу, але і як системи факторів та умов, що необхідні для його здійснення, в даному випадку мова йде про потенціал інноваційного розвитку.
Виходячи з вищезазначеного, інноваційний розвиток доцільно визначати як здатність підприємства динамічно розвиватися на власній основі за рахунок систематичного формування комплексу дій, направлених на розробку, впровадження, подальшу модифікацію нововведень.
Досліджуючи інноваційний розвиток, необхідно звернути увагу на дві його складові: інноваційний процес та інноваційний потенціал.
Інноваційний процес – це процес перетворення наукового знання в інновацію, тобто послідовний ланцюг випадків, в ході яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту, технології чи послуги та розповсюджується при практичному використанні. На відміну від НТП інноваційний процес не закінчується втіленням – першою появою на ринку нового продукту, послуги чи доведення до проектної потужності нової технології. Цей процес не припиняється і після втілення, оскільки по мірі розповсюдження (дифузії) новина удосконалюється, стає більш ефективною, набуває нових споживчих якостей, відкриває нові галузі застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, які сприймають новий продукт, технологію чи послуги як нові саме для себе. Таким чином інноваційний процес полягає в отриманні та комерціалізації винаходів, нових технологій, видів продукції та послуг, рішень виробничого, фінансового, адміністративного чи іншого характеру та інших результатів інтелектуальної діяльності.
Інноваційний процес розглядається з різних позицій та з різним ступенем деталізації. По-перше, як паралельно-послідовне здійснення науково-дослідної, науково-технічної, виробничої діяльності та маркетингу. По-друге, як етапи життєвого циклу нововведення і інновації від виникнення ідеї до її розроблення та поширення. По-третє, як процес інвестування і фінансування розроблення та поширення нового виду продукту чи послуги. Тобто інноваційний процес означає процес створення, впровадження і поширення інновацій.
Ефективність проходження етапів інноваційного процесу пов’язують з поняттям «інноваційний потенціал» у визначенні сутності якого виділяють декілька підходів, розбіжність між якими полягає у різних поглядах стосовно елементів, що входять до складу потенціалу інноваційного розвитку:
- ресурсний – інноваційний потенціал як сукупність усіх матеріальних і нематеріальних активів підприємства;
- науково-технічний – інноваційний потенціал як рівень компетентності або здатність накопичувати інформацію;
- ринковий – інноваційний потенціал як здатність задовольняти запити споживачів у виробленні інноваційних продуктів;
- через структуру складових – інноваційний потенціал як складна система показників.
Таким чином, інноваційний потенціал як інтегральний показника складається із окремих потенціалів у науково-технічній, виробничій, фінансовій, кадровій, організаційній, економічній, екологічній, маркетинговій, корпоративній сферах діяльності цього суб’єкта і для окремого суб’єкта інноваційного підприємництва характеризує його здатність реалізовувати конкретні завдання у досягненні інноваційних цілей та програм.
Інноваційна діяльність – діяльність, спрямована на використання результатів наукових досліджень та розробок для розширення та оновлення номенклатури та покращання якості продукції (товарів та послуг), удосконалення технології їх виготовлення з наступним впровадженням та ефективною реалізацією на ринках, а також пов’язана зі зміною управлінських, організаційних чи соціальних аспектів виробництва.
Інноваційна діяльність – діяльність, пов’язана з трансформацією результатів науково-технічно діяльності в новий чи удосконалений продукт і передбачає цілий комплекс наукових, технологічних, організаційних, фінансових та комерційних заходів, і саме в своїй сукупності вони приводять до інновацій.
До різновидів інноваційної діяльності відносяться:
- підготовка та організація виробництва, яка охоплює закупівлю виробничого обладнання та інструменту, зміни в них, а також в процедурах, методах і стандартах виробництва та контролю якості, необхідних для створення нового технологічного процесу;
- передвиробничі розробки, які включають модифікації продукту та технологічного процесу, перепідготовку персоналу для застосування нових технологій та обладнання, навчання “менеджерських команд” для управління реалізацією інноваційних проектів;
- маркетинг нових продуктів, який передбачає види діяльності, пов’язані з випуском нових видів продукції, включаючи попередні дослідження ринку, адаптацію продукту, рекламну компанію, виставкову діяльність не виключаючи створення мережі розповсюдження для реалізації на ринку;
- придбання неуречевлених технологій зі сторони у вигляді патентів, ліцензій, розкриття ноу-хау, торгових марок, конструкцій, моделей та послуг технічного характеру, патентно-ліцензійна робота, захист інтелектуальної власності;
- виробниче проектування;
- інформаційне забезпечення можливого конкурентного середовища та споживчих властивостей конкуруючих товарів;
- пошуки новаторських ідей та рішень;
- пошуки партнера по впровадженню та фінансуванню проекту;
- фінансово-економічне забезпечення;
- експертиза та оцінка рішень;
- координація та регулювання.
Основною сутністю інновації і інноваційної діяльності є зміни, які розглядаються як джерело доходу.

3. Класифікація інновацій
Класифікація інновацій, їх поділ по найбільш суттєвим ознакам, дозволяє ідентифікувати конкретне нововведення з точки зору його належності до різних класифікаційних груп, визначити його направленість, інтенсивність, новизну та інші якісні особливості. Критеріями класифікацію інновацій є: комплексність набору класифікаційних ознак для аналізу та кодування; можливість кількісного (якісного) визначення критерія; наукова новина та практична цінність запропонованої ознаки класифікації. З врахуванням наведених критеріїв ми пропонуємо товарний розріз ринку інновацій здійснений за багатьма класифікаційними ознаками
За інноваційним потенціалом доцільно, на наш погляд, виділяти: радикальні інновації, які реалізують крупні винаходи, відкриття і є основою формування нових поколінь та напрямків розвитку техніки; модифікуючі, які забезпечують удосконалення, доповнення існуючих практичних засобів задоволення суспільних потреб; псевдоінновації, які направлені на часткове покращання застарілих поколінь техніки, технології, методів управління тощо представляють єдність декількох видів змін.
Для реєстрації інноваціями важливим є їх масштаб, масштаб саме новини, тому потрібно виділяти трансконтинентальні інновації, тобто нові для кількох континентів, транснаціональні, нові для декількох країн, або масштаб новизни для окремої країни, окремого регіону, окремої галузі чи фірми.
Поділ інновацій за галуззю наукових досліджень проводиться на основі Класифікації видів науково-технічної діяльності в якій представлено в галузі природничих і технічних наук всього 395 видів діяльності, 124 в галузі гуманітарних та суспільних наук.
Форма передачі інновацій є одним з важливих елементів ринку і в першу чергу виділяємо передачу інноваційного продукту на некомерційній основі у вигляді науково-технічної інформації (наукова, виробничо-технічна, навчальна, довідкова література, періодичні видання, спеціальні види технічної документації та літератури, включаючи патентні описи, стандарти, технічні каталоги, проспекти тощо). Сюди ж відносяться виставки, ярмарки, які дозволять реципієнту не тільки ознайомитися з описом чи каталогами нової техніки, але і вивчити натуральні зразки та отримати роз’яснення спеціалістів, наукові конференції, симпозіуми, стажування спеціалістів, про спільні фундаментальні дослідження на паритетних початках, але все деталізується вже при безпосередніх контактах зацікавлених сторін. Передача на комерційній основі включає повний патент, відкритий патент, безпатентну ліцензію, авторське свідоцтво, лізинг, будівництво “під ключ”.
Виділення такої ознаки класифікації як характер застосування дасть можливість орієнтуватися у видах змін які стануть наслідками нововведення. Так, маркетингові пов’язані зі змінами в методах вивчення ринку та реалізації товару; технологічні - зі створенням нових технологій; соціальні, змінюють будову та механізм функціонування структур; продуктові, направлені на зміну кінцевих продуктів – засобів виробництва та предметів споживання; конструкторські - зміну конструкцій інженерного об’єкта чи технічної системи; виробничі - зміни в процесах, методах безпосереднього виробництва товарів: інформаційні, змінюють форми організації інформаційних потоків в сфері науково-технічної та інноваційної діяльності; організаційні, пов’язані з процесами оптимальної організації виробництва, транспорту, збуту та постачання; управлінська - зі змінами систем і методів управління, економіки та організації праці, адміністративного розпорядку тощо; якщо зміни торкаються декількох сфер, то ми пропонуємо виділяти комплексні інновації
Знову ж таки комплексні нововведення зустрічаються при їх класифікації за галуззю застосування, коли ці нововведення втілюються у декількох галузях народного господарства; інновації в матеріальному виробництві втілюються у промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті тощо; управлінські - в галузях адміністрування; торгово-посередницькі, відповідно, в сфері товарного обігу та посередництві; послуги застосовуються в сферах комунального, побутового, інформаційного, консультаційного обслуговування; соціальні, застосовуються в соціальній сфері (культура, мистецтво, охорона здоров’я тощо); науково-педагогічні - в сфері науки та освіти (методи дослідження, методи навчання); екологічні втілюються в заходах охорони навколишнього середовища; а нововведення в правовій сфері (правові норми, створення правових інститутів) відносяться до правових які поряд з політичними, що створюють нові підходи і технології на основі переосмислення попереднього досвіду і запровадження новітніх досягнень та їх комплексне використання в сфері політики завершують цю групу.
Поділ інновацій на одиничні, такі що здійснюються на одному об’єкті та дифузні, що розповсюджуються по багатьох, дозволить визначити частоту застосування даної інновації, і перспективи її дифузії в економіку.


4. Типи шляхів економічного розвитку

Загалом, розвиток суб'єктів господарської діяльності й економіки країни в цілому може бути забезпечено різними шляхами. Розглянемо їх.
Екстенсивний, який передбачає розширення обсягів виробництва і збуту продукції. Відбувається в умовах ненасиченого ринку за відсутності гострої конкуренції, в умовах відносної стабільності середовища господарювання. Повязаний зі зростаючими витратами ресурсів.
Таким чином, за умов екстенсивного типу економічне зростання досягається шляхом кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, факторів виробництва і незмінного рівня технічної основи виробництва. До екстенсивних факторів економічного зростання відносять: зростання обсягів інвестицій при збереженні існуючого рівня технології; зростання кількості зайнятих робітників;зростання обсягів споживаної сировини, матеріалів, палива та інших елементів обігового капіталу [3].
Такий шлях економічного розвитку призводить до технічного застою, при якому кількісне зростання випуску продукції не супроводжується техніко-економічним прогресом і в результаті має затратний характер. У наш час у більшості регіонів світу даний підхід практично вичерпав себе внаслідок того, що наявні ринки вже заповнені товарами.
Інтенсивний науково-технічний, який передбачає використання досягнень науки і техніки для удосконалення конструкцій і технологій виробництва традиційних (модернізованих) продуктів з метою зниження собівартості їх виробництва, підвищення якості, а в підсумку - підвищення конкурентноспроможності. Перехід на даний шлях розвитку відбувається в міру насичення ринків, вичерпання дефіцитних ресурсів, зростання конкуренції товаровиробників.
Таким чином, за умов інтенсивного типу економічне зростання досягається шляхом якісного вдосконалення усієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів виробництва для збільшення масштабів випуску продукції. До інтенсивних факторів економічного зростання відносять:
- прискорення науково-технічного прогресу (запровадження нової техніки, технологій шляхом оновлення основних фондів і т.д.);
- підвищення кваліфікації робітників;
- поліпшення використання основних та обігових коштів;
- підвищення ефективності господарської діяльності за рахунок кращої її організації [3].
Інноваційний науково-технічний, який передбачає безперервне оновлення асортименту продукції і технологій її виробництва, удосконалення системи управління виробництвом і збутом.
Аналіз факторів економічного зростання інтенсивного типу розвитку підтверджує близькість з основними характеристиками інноваційного типу і простежити точну межу між ними дуже важко. Тому інноваційний тип розвитку економіки повинен базуватися на факторах інтенсивного зростання і бути його логічним продовженням
Необхідність коригування традиційних поглядів на напрямки і шляхи інноваційного розвитку вітчизняних підприємств визначається так [14].
1 В умовах відсутності дефіциту товарів і наявності гострої конкуренції виробників безглуздо випускати продукцію, навіть ефективну у виробництві і технічно досконалу, але яка не відповідає потребам і запитам споживачів, переваг якої ніхто за межами підприємства-виробника не оцінив.
2 Як показує досвід зарубіжних і вітчизняних виробників, спроби шукати шляхи розвитку тільки за рахунок зниження витрат виробництва і просування на ринку традиційної, часто застарілої продукції, є безперспективними і ведуть до значних збитків чи банкрутства.
3 Прискорення темпів НТП приводить до швидкого оновлення асортименту продукції, все більшої індивідуалізації запитів споживачів, урізноманітнювання ринків за своєю структурою (персональні комп'ютери, периферійні пристрої і програмне забезпечення до них, електропобутові вироби, бритви, зубні щітки, пральні порошки і т. п. ).
4 Зниження цін з метою підвищення конкурентноспроможності (особливо застосування агресивних цінових стратегій) здатне підштовхнути конкурентів до різких відповідних заходів, на які адекватної відповіді може і не бути (наприклад, ситуація з експортом металу в США, коли товаровиробників України і Росії "підвели" під антидемпінгове законодавство).
5 Процеси ринкової трансформації економіки, що проходять в Україні, викликають різкі зміни потреб і запитів споживачів, спостерігається різке зростання диференціації запитів, яке викликане розшаруванням споживачів за рівнем доходів. А це, у свою чергу, приводить до зростання спеціалізації і зниження серійності виробництва багатьох товарів.
6 Спостерігаються різкі зміни пропорцій між витратами на виробництво продукції і витратами на її збут на користь останніх, і ця тенденція підсилюється.
7 Підприємницькі структури розвинутих в економічному від-ношенні країн усе більшою мірою переходять на інноваційний шлях розвитку, частка інновацій (нових технологій, нових продуктів, способів їхньої реалізації, організації їхнього виробництва і збуту) у загальному обсязі отримуваного прибутку неухильно зростає.
8 Зростаючий ступінь відкритості економіки України і зростання інтеграційних процесів у світовій економіці, а також викликане цим зростання конкуренції з боку зарубіжних товаровиробників, ставлять вітчизняні підприємства перед необхідністю адаптації своєї діяльності відповідно до умов господарювання, які докорінно змінилися і продовжують змінюватися.
У цих умовах одним із основних складових тривалого виживання і розвитку вітчизняних суб'єктів підприємницької (господарської) діяльності стає здатність запропонувати, розробити, виготовити, вивести на ринок і просувати на ньому товари з новими споживчими якостями, товари, орієнтовані на задоволення існуючих потреб, але новими нетрадиційними способами, або ж товари, що призначені для задоволення нових (у тому числі принципово нових) потреб (у ряді випадків ці потреби цілеспрямовано формують). В ідеалі це повинні бути не просто товари, а комплекси (товари з підкріпленням за Ф.Котлером [19]), які містять: товар, передпродажний і післяпродажний сервіс, консультації і навчання споживача (в основному для технічно складних чи принципово нових виробів), гарантії заміни товару чи навіть повернення товару виробнику (продавцю), якщо він не сподобався споживачу, і багато чого іншого.
Інноваційний розвиток – це процес господарювання, що спирається на безупинні пошук і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу підприємства у змінних умовах зовнішнього середовища у рамках обраної місії та прийнятої мотивації діяльності і повязаний з модифікацією існуючих і формуванням нових ринків збуту.
Процес інноваційного розвитку необхідно, насамперед, розглядати з позицій конкретного суб'єкта господарської діяльності, тобто з позицій конкретного підприємства, що здійснює господарську діяльність (виробничо-збутову діяльність) у взаємодії з постачальниками вихідної сировини і матеріалів, конкурентами, торговими і збутовими посередниками, споживачами і т. п., у конкретних економічних, політичних, екологічних, правових та інших умовах. При цьому така взаємодія має ймовірний характер і не піддається однозначній оцінці.


5. Методологія інноваційного розвитку
Визначаючи поняття «інноваційний розвиток», необхідно враховувати положення загальної теорії розвитку, оскільки інноваційний розвиток як складова економічного розвитку повинен містити в собі риси цієї категорії (рис. 1.1).
- як кількісно-якісні зміни (біфуркаційність; закономірність; адаптивність; циклічність);
- як джерело перетворень (невизначеність; ризиковість; динамічність);
- як цілеспрямований процес (умотивована спрямованість; незворотність; реорганізація);
- як зміни у часі (нерівномірність; дискретність; періодичність).
Підтвердженням цьому твердженню є, по-перше, те, що інноваційний розвиток підкорюється діалектичним законам розвитку, всезагальність та універсальність яких охоплює всі сфери оточуючої нас дійсності та розкривають сутність розвитку – від відображення розвитку як якісної зміни до розкриття суперечливої сутності цього процесу як єдності змін та їх суперечностей.
По-друге, інноваційний розвиток набуває специфічних рис, притаманних власне економічному розвитку, який доцільно розглядати у сутністно-змістовому плані як процес кількісних і якісних перетворень у виробництві та споживанні товарів і послуг, які відбуваються у часовому та просторовому вимірі, у світовому масштабі, масштабі міждержавних об’єднань і союзів, окремих країн, регіонів та галузей.
Закон єдності і боротьби протилежностей виявляє рушійну силу, джерело розвитку. Філософське тлумачення діалектичної суперечності визначає її як взаємодію протилежних сторін і тенденцій, що взаємовиключають одна одну і разом з тим знаходяться у внутрішній єдності і взаємопроникненні. Суперечності є рушійною силою будь-якої системи, а внутрішні та зовнішні суперечності – невід’ємною складовою діяльності економічної системи. З цієї позиції економічний розвиток розкриває свою сутність як «процес функціонування та еволюції економічної системи в довгостроковому періоді, що відбувається під впливом економічних суперечностей потреб та інтересів». Інновації, з одного боку, знаходяться у протиріччі з усім консервативним, спрямованим на збереження існуючого становища, а з іншого – націлені на значне підвищення техніко-економічної ефективності діяльності організації. Поєднуючи в собі раціональну і ірраціональну складову, інноваційний розвиток балансує між невизначеністю, відповідними ризиками з одного боку та перевагами і високими прибутками від реалізації нововведень з іншого. Така взаємодія позитивних і негативних сторін виступає внутрішнім джерелом інноваційних перетворень, а також наділяє інноваційний розвиток наступними рисами – невизначеністю, ризиковістю, динамічністю.
Закон переходу кількості в якість розкриває механізм взаємоперетворень змін всередині системи. Сутність цього закону в рамках поняття економічного розвитку дозволяє визначити його як закономірний процес кількісно-якісних змін у межах економічної системи, її перехід у нову якість, досконалішу форму. Інновації можуть стати ключовим фактором розвитку підприємства як результат адаптації, викликаючи у відповідь на зміну вимог зовнішнього середовища цілу низку кількісних внутрішніх змін у напрямі якісного зростання показників діяльності суб’єкта господарювання. Серйозні інновації в одній із сфер діяльності організацій в свою чергу породжують цілий ланцюг перетворень, поступово призводячи до реорганізації всього підприємства, яке провадить ці зміни, і як результат спрямовують його на новий щабель розвитку. Науково обґрунтовано і практично доведено, що лише перехід до інноваційного типу розвитку може органічно поєднати кількісне зростання з підвищенням якісних показників економічного розвитку, збільшення обсягів виробництва – з підвищенням його ефективності. Саме цей тип розвитку дозволяє при зменшенні витрат виробництва збільшувати його обсяги та ефективність, підвищувати якість продукції. Отже, до особливостей інноваційного розвитку, що носять риси кількісно-якісних змін, можна віднести – біфуркаційність як здатність породжувати новий якісний стан систем; адаптивність як здатність пристосовуватися до внутрішніх та зовнішніх перетворень; циклічність, що виражається в послідовній зміні станів системи; та закономірність, що відображає загальну тенденцію будь-якої системи та суспільства в цілому до розвитку та оновлення на основі власного потенціалу.
Спрямованість інноваційного розвитку може бути виявлена за допомогою діалектичного закону заперечення - заперечення що подоланням старої якості зі збереженням її позитивного змісту та створенням умов для нового етапу розвитку, розкриває зв’язок між різними його стадіями. Результати досліджень підтверджують, що економічний розвиток є переходом від одного стану економіки до іншого, коли в новому періоді не тільки збільшується виробництво товарів, а має місце і виробництво нових товарів і надання послуг з використанням нових технологій порівняно з минулим періодом. У зв’язку з цим з впровадженням інновацій пов’язана перш за все реорганізація, заміна внутрішнього середовища підприємства, яка може стосуватися заміни методів виробництва, організації, управління тощо. На відміну від екстенсивного і інтенсивного варіантів розвитку, орієнтованих на збільшення обсягів виробництва і відповідно зниження витрат, інноваційний розвиток спрямований на збільшення доходів за рахунок покращення якісних показників. Орієнтація суб’єкта підприємницької діяльності на інноваційний розвиток дозволяє йому адаптуватися до змін умов зовнішнього середовища і тривалий час утримуватися на ринку за рахунок активізації процесів пошуку та реалізації на нових напрямах діяльності та посиленої мотивації розвитку. Таким чином інноваційний розвиток характеризується постійним оновленням не тільки асортименту продукції, впровадженням нових технологій, постійним удосконаленням системи виробництва і збуту відповідно до змін зовнішніх умов господарювання, а й постійною мотивацією розвитку.
Інноваційний розвиток проявляє себе цілеспрямованим та незворотнім внаслідок циклічного переходу на якісно новий рівень. При цьому як складова економічного розвитку, будучи багатофакторним процесом, що відображає еволюцію господарського механізму та зміну на цій основі економічних систем, інноваційний розвиток проходить свої етапи нерівномірно, з наявними періодами зростання та спаду, кількісних й якісних змін в економіці, позитивних, негативних тенденцій та повинен розглядатися у певному періоді часу. Тобто до характеристики поняття «інноваційний розвиток» додається часовий фактор, який відбиває життєвий цикл нововведень як складових такого типу розвитку, наголошує на нерівномірності, дискретності змін, наявності часових проміжків, за які необхідно ці зміни здійснити.
Підприємство, що стало на інноваційний шлях розвитку, повинне функціонувати згідно з такими принципами:
1. адаптивності - прагнення до підтримання певного балансу зовнішніх і внутрішніх можливостей розвитку (внутрішніх спонукальних мотивів діяльності суб'єкта господарювання, і зовнішніх, що генеруються ринковим середовищем);
2. динамічності - динамічне приведення у відповідність цілей і спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (у тому числі його власників, менеджерів, фахівців, працівників);
3. самоорганізації - самостійне забезпечення підтримки умов функціонування, тобто самопідтримка обміну ресурсами (інформаційними, матеріальними, фінансовими) між елементами виробничо-збутової системи підприємства, а також між підприємством і зовнішнім середовищем;
4. саморегуляції - коригування системи управління виробничо-збутовою діяльністю підприємства відповідно до змін умов функціонування;
5. саморозвитку - самостійне забезпечення умов тривалого виживання і розвитку підприємства (відповідно до його місії і прийнятої мотивації діяльності).
На цих принципах повинна функціонувати і система управління інноваційним розвитком суб'єктів господарської діяльності.



Зображення
Зображення


Офлайн
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Інноваційний розвиток підприємства
ПовідомленняДодано: 23 травня 2016, 18:50 

З нами з: 07 січня 2010, 15:12
Повідомлення: 88
Прізвище: Буднікевич
Ім'я: Ірина
Спеціальність: Маркетинг
Питання до іспиту з курсу «Інноваційний розвиток підприємства». РЕДАГОВАНІ ТА ДОПОВНЕНІ.
КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ ВСІХ ГРУП - 2 липня у четвер на 13.00 у 1 ауд.

1. Дайте визначення елементам понятійного апарату інноваційного розвитку: інновація, інноваційна діяльність, інноваційний процес.
2. Опишіть різні типи шляхів економічного розвитку
3. Розкрийте суть та значення інновацій, як джерела економічного розвитку.
4. Опишіть етапи становлення теорії інноваційного розвитку та її сучасні концепції.
5. Опишіть тенденції розвитку інноваційних процесів в розвинутих країнах та в Україні.
6. Розкрийте суть інноваційного процесу та опишіть його стадії.
7. Розкрийте суть інноваційної діяльності та опишіть її види.
8. Наведіть схему, критерії класифікації інновацій та опишіть її елементи.
9. Опишіть чинники інноваційного розвитку підприємства.
10. Опишіть методику формування Світового інноваційного індексу. Прокоментуйте місце України в Індексі.
11. Опишіть різновиди ефектів при оцінці інноваційного розвитку.
12. Прокоментуйте сучасні тренди інноваційного розвитку комерційної сфери / електронної комерції
13. Розкрийте поняття «ефективність інновацій». Опишіть методи вимірювання рівня інноваційного розвитку підприємства
14. Опишіть систему показників ефективності інноваційної діяльності, результати інноваційної діяльності. Норма прибутку при фінансуванні інноваційних проектів.
15. Розкрийте суть антикризового управління інноваційним розвитком. Опишіть напрямки санації інноваційної організації.
16. Розкрийте суть інфраструктури ринку інновацій як самостійна підсистема системи ринкового. Опишіть функції та елементи інфраструктури ринку інновацій. Опишіть приклади передової практики української інноваційної інфраструктури
17. Визначте основні положення правового захисту продуктів інтелектуальної діяльності в Україні: право інтелектуальної власності, авторське право, право на промислову власність та ін.
18. Дайте визначення інтелектуальній власності та наведіть класифікацію її об’єктів.
19. Дайте характеристику об’єктам промислової власності: винаходам і корисним моделям, промисловим зразкам, товарним знакам, торговельній марці.
20. Опишіть способи організації стимулювання винахідницької діяльності в розвинутих країнах. Наведіть приклади.
21. Дайте характеристику інноваційної діяльності регіональних науково-технічних центрів та фінансово-промислових груп. Наведіть приклади.
22. Розкрийте суть, об’єкти та інструменти державної та регіональної інноваційна політика.
23. Дайте характеристику бізнес-інкубаторам та науково-технічним центрам, наведіть приклади. Бізнес-інкубатори в Україні. Наведіть приклади.
24. Розкрийте суть, наведіть класифікацію, виявіть особливості функціонування наукових парків. Наведіть приклади.
25. Розкрийте суть технополісу як організаційної форми інноваційної діяльності та розкрийте їх роль в створенні інновацій на регіональному рівні. Наведіть приклади.
26. Розкрийте суть та особливості ризикового (венчурного підприємництва).
27. Розкрийте особливості японської моделі організації інноваційної діяльності.
28. Розкрийте суть міжнародної міжфірмової кооперація в європейських країнах.
29. Розкрийте суть стратегічних альянсів, консорціумів та спільних підприємств як форми міжфірмового інноваційного співробітництва. Наведіть приклади.
30. Дайте характеристику формам інтеграції науки та виробництва, взаємодії академічної науки з приватною промисловістю. Наведіть приклади крупномасштабних науково-технічних проектів.
31. Опишіть види вітчизняних інноваційних структур. Дайте характеристику розвитку організаційних форм інноваційної діяльності в Україні. Наведіть приклади.
32. Опишіть досвід зарубіжних країн в організації діяльності венчурних фірм, бізнес-інкубаторів, інноваційних центрів. Наведіть приклади.
33. Визначте місце інноваційної політики в системі регуляторів соціально-економічних процесів у державі. Розкрийте зміст і напрямки інноваційної політики держави.
34. Опишіть умови та напрямки реалізації інноваційної політики держави в Україні.
35. Опишіть інструменти регіональної інноваційної політики.
36. Опишіть прямі та непрямі методи державної підтримки інноваційної діяльності.
37. Опишіть особливості регулювання інноваційного процесу в США.
38. Вкажіть напрямки та способи державної підтримки піонерних нововведень у Японії.
39. Розкрийте роль держави і приватного бізнесу в технологічній гонитві країн Західної Європи.
40. Опишіть досвід країн Східної Європи щодо організації та стимулювання інноваційної діяльності
41. Сутність, принципи та основні складові національної інноваційної системи (НІС). Типи НІС.
42. Опишіть структуру національної інноваційної системи: суб’єкти, об’єкти, система відносин та визначальні чинники.
43. Визначте поняття «модель інноваційного розвитку», опишіть її основні елементи. Дайте характеристику різним видам моделей інноваційного розвитку.
44. Визначте особливості національної інноваційної системи в Україні
45. Розкрийте значення інноваційного маркетингу в комерціалізації інновацій. Опишіть форми передачі інновацій.
46. Опишіть види інноваційного маркетингу.
47. Розкрийте суть кон'юнктури ринку інновацій та опишіть детермінанти попиту на інноваційний продукт.
48. Опишіть технологію маркетингових досліджень в маркетингу інновацій
49. Опишіть методологію маркетингу по новому продукту та маркетингу нової технології.
50. Опишіть суть та процес позиціонування інноваційного товару.
51. Розкрийте зміст етапів виведення інновації на ринок. Опишіть способи збуту інноваційного продукту.
52. Розкрийте суть і завдання стратегічного управління інноваційним розвитком
53. Опишіть види інноваційних стратегій
54. Опишіть типи стратегічної інноваційної поведінки
55. Розкрийте суть та наведіть приклади стратегії в сфері масового виробництва ( ВІОЛЕНТИ).
56. Розкрийте суть та наведіть приклади стратегії диверсифікації продукту та сегментування ринку ( ПАТІЄНТИ )
57. Розкрийте суть та наведіть приклади стратегії інноваційних дослідницьких організації (ЕКСПЛЕРЕНТИ).
58. Розкрийте суть та наведіть приклади стратегії в сфері мілкого неспеціалізованого бізнесу (КОМУТАНТИ).
59. Опишіть методи оцінювання інтелектуального капіталу: методи прямого вимірювання інтелектуального капіталу, методи визначення ринкової капіталізації, методи розрахунку віддачі активів, методи бальної оцінки.
60. Визначте принципи, опишіть підходи та методи управління інтелектуальним капіталом підприємства. Опишіть методику оцінки інтелектуальної складової інноваційного потенціалу.
61. Опишіть методику оцінки інформаційної, інтерфейсової та науково-дослідної складової інноваційного потенціалу.
62. Опишіть методику інтегрального оцінювання складових інноваційного потенціалу.
63. Опишіть показники ринкового інноваційного потенціалу.
64. Опишіть концептуальну схему управління інноваційним потенціалом.
65. У чому полягає сутність категорії «інноваційний потенціал»? Охарактеризуйте його складові. Охарактеризуйте основні положення методичного підходу до оцінювання інновацій¬ного потенціалу.
66. Розкрийте поняття «інвестиції», «інтелектуальні інвестиції», «інновації», «інноваційні інвестиції», «технологічні інвестиції». Опишіть види інвестицій.
67. Розкрийте основні завдання та зміст системи фінансування інноваційної діяльності. Опишіть принципи та форми фінансування інновацій.
68. Розкрийте суть та особливості інноваційних проектів. Опишіть види інноваційних проектів та порядок розробки інноваційного проекту.
69. Опишіть особливості управління реалізацією інноваційних проектів.
70. Особливості проектного аналізу в інноваційній діяльності. Критерії оцінки інноваційних проектів.
71. Опишіть способи та методи активізації інноваційної діяльності на підприємстві. Наведіть приклади.
72. Визначте суть інноваційних ризиків, спричинених дією факторів макро- та мікросередовища. Опишіть методи їх оцінки та зниження.
73. Розкрийте взаємозв’язок між глобальним інформаційним суспільством та інноваційною економікою. Розкрийте суть глобальних інформаційних комунікацій та комунікаційних процесів в інноваційній сфері.
74. Розкрийте поняття та дайте характеристику інноваційним підприємствам та інноваційному підприємництву. Опишіть основні види інноваційного підприємництва.
75. Опишіть процес формування бізнес-моделі підприємства


Офлайн
 Профіль  
 
 Тема повідомлення: Re: Національна інноваційна система України
ПовідомленняДодано: 01 березня 2017, 13:58 

З нами з: 07 січня 2010, 15:12
Повідомлення: 88
Прізвище: Буднікевич
Ім'я: Ірина
Спеціальність: Маркетинг
Національна інноваційна система України: проблеми та перешкоди для розвитку.
Читати статтю за посиланням: http://www.nas.gov.ua/siaz/Ways_of_deve ... .2.028.pdf


Офлайн
 Профіль  
 
Відображати повідомлення за:  Сортувати за  
 Сторінка 1 з 3 [ 27 повідомлень ]  На сторінку 1, 2, 3  Далі

Часовий пояс UTC + 2 годин



Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Вперед:  
phpBB skin developed by: John Olson
Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
Вы можете бесплатно создать форум PHPBB2 на MyBB2.ru, Также возможно создать форум бесплатно PHPBB3 на Getbb.ru
Український переклад © 2005-2007 Українська підтримка phpBB